Чи цінують Нобелівські лауреати українське коріння?

Удруге поспіль лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури стала людина, корені предків якої пов’язані з Україною. У2016-му йдеться про Боба Ді́лана, насправді Ро́берта А́ллена Ці́ммермана, американського співака одесько-єврейського походження, композитора, поета і гітариста, з лірики якого буцімто запозичено багато крилатих фраз, а музика котрого вплинула на творчість багатьох і багатьох майстрів сцени. Ну й слава Богу!

Рівно рік тому, ми вже мали честь радіти з того, що й тодішня лауреатка Світлана Алексієвич десь там було заявила, що мати її українка, а своє дитинство провела вона в наших щебетливих краях. Я зрадів цьому, як дитя, заходився виясняти, де ті поля і переліски в нашій стороні, котрі були їй за близьких та рідних, що за наші люди окружали її, закладаючи основи людяності й доброти.

Звернувся до білоруських колег. Мене, чесно кажучи, не зрозуміли. Переконливо пояснили. Мовляв, із нею в Мінську контактів не підтримує не лише влада, а й громадські організації, редакції. Вона живе і творить мовбито сама по собі. Не зрозуміло для кого.

Тоді я звернувся по допомогу до Павла Шеремета, на жаль, покійного нині. Він прислав мені електронну адресу пані Алексієвич. Пояснив, що писав було їй листа, і вона відповідала.

Написав і я. Відповіді немає вже майже рік.

Мабуть, і не треба її. За цей час я встиг перегорнути те, що видала «на-гора» письменниця, і практично ніде не знайшов там бодай згадки про мамину Україну. Пані Світлана якась дивна співачка пісної радянської, комуно-партійної, закомплексованої дев`ятотравневої пори. Вона, либонь, ще не дожила в своїй творчості до 10 травня 1945 року. Казати б, ментально залишилася назавжди і мешкає в царстві солдатських медальйонів і надгробних плит. Хоча життя пішло далеко-далеко вперед…

А найтрагічніше те, білоруска по батькові, вона цурається, як мови матері – української, так і батька – білоруської. Пані Алексієвич спілкується виключно «язиком» замполітів і начальників штабів маршала жукова, які відправляли на смерть солдатів за наказом Сталіна.

Я якось подумав, що мені б зовсім не хотілося бути таким лауреатом Нобелівської премії, яка не спілкується з своїми читачами (якщо, звичайно, вона має таких), не зважаючи навіть на 932 тисячі доларів США, які вручаються стипендіату. Мабуть...

Таким далеким і мерехтливим є для нас і цей щойно удостоєний високої відзнаки «землячок» з гітарою.