Династія патріотів: від армії УНР до сьогоднішньої військової розвідки
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
Інтернет і ЗМІ, не зважаючи на літо, сповнені емоційно-інформаційними бульбашками: рекламна поїздка президент України Порошенко в Індонезію, з якої світ дізнався про ганебно дешеву і мовчазну після Майдану, «робочу силу» України.
Одночасно, Порошенко, доки не пізно і нічого не загрожує, ухвалив доленосне рішення - приїхати в ГПУ. Потім, коли після зміни влади всі кинуться ловити колишнього президента, Петро Олексійович буде відповідати: а я вже був у ГПУ - не сподобалося. Більше не піду.
І не зрозуміло, хто кому піднімає рейтинг: Порошенко - Луценку чи Луценко - Порошенку. Хоча метод обрано помилковий. Замість того, щоб одному – Луценку – ловити корупціонерів, а іншому – Порошенку – проводити реформи і звільнятися від мерзенних олігархічних звичок, вони готуються до веселої бесіди-допиту (типу діалог з «95 кварталу»!).
Поки що ГПУ готується до прийому на державному рівні президента України, щоб показати цій незадоволеній країні, що всі рівні перед Законом. Але створюється прецедент. Це добре.
І не звертайте уваги на галасливу і незграбну спробу мужньої Наді Савченко познайомитися в ході поїздки в АТО і до сепаратистів із чарівною, вальяжною, розкішною Оксаною Марченко. Нічого не вийде.
Зараз головна тема політичного літа – це конфлікт, що розгорається між силовиками (ГПУ-НАБУ-СБУ-МВС-АП). Тут головний герой цієї п'єси, поки що, Генпрокурор України Юрій Луценко. Я думав, що він, як і Турчинов - письменник. Коли він був у в'язниці, ми з ним листувалися, і у нього була непогана ерудиція і хороший стиль.
Але виявляється, що Луценко – драматург. І зараз у Юрія Луценка три «театральні» проблеми, які можуть перетворитися у важкі політичні конфлікти. Всі три проблеми почалися з легкої руки Юрія Луценка.
Перша проблема – це легковажний візит Порошенка в ГПУ. Друга проблема – це інтриги і шантаж Матіоса про відхід із цієї, «дорогої» роботи. Але третя проблема найголовніша – це мережевий конфлікт силовиків один з одним за ринок корупційних послуг в країні, який всихає.
Подивимося, що буде далі.
В історії радянського спецназу був лише один офіцер ГРУ, який за війну в Афганістані отримав звання Героя Радянського Союзу за життя — і ним був українець. >>
У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>
Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>
Те, що понад 700 військовослужбовців бригади «Азов» вже п'ятий рік знаходяться у російському полоні і потрапляють в списки на обмін в мінімальній кількості, свідчить про те, що всі ми суттєво недопрацьовуємо. >>
Нічого подібного за масштабом і рівнем документування в польській історіографії не існує. Натомість цифра у 100 тисяч убитих поляків, яка сьогодні фактично закріплена в польському законодавстві та політичному дискурсі, не підтверджена жодним науковим дослідженням. >>
Покоління за поколінням ми падаємо у землю як зерна, але творимо щось більше за нас. Це прикінцева професорська цитата у новій - першій художній книзі історика і журналіста Олександра Зінченка "Два мільйони світанків (Трипільська таємниця)". >>