Добра справа допомоги
«Бо наша брань не проти людей, не проти плоті й крові, а проти правителів, світодержців пітьми цього світу, проти духів злоби піднебесних», — сказано у Посланні апостола Павла до ефесян, глава 6. >>
Це не історичне рішення, а історичне непорозуміння
17:47,
22.07.2016
Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростаючої антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили зокрема представлені в парламенті. Насправді воно не має нічого спільного із вшануванням пам'яті загиблих, а є лише інструменталізацією минулого конфлікту для здобуття політичних дивідентів сьогодні.
На жаль, цим рішенням Сейму не завершиться антиукраїнська хвиля, яка вже кілька місяців наростає у Польщі – на осінь там запланована прем'єра пропагандистського фільму «Волинь», який лише посилить однобоке уявлення про польсько-український конфлікт в минулій війні. Сумно, що польському політикуму забракло розумних і відважних (жодного проти і лише 10 утрималося), здатних зупинити нікому не потрібні політичні суперечки довкола минулого, що відбуваються на тлі наростаючої воєнної загрози зі Сходу.
Скидається на те, що політичне рішення про геноцид поляків є висловом жалю не за загиблими людьми, а за втраченими територіями. В роки Другої світової значно більше поляків, в тому числі із т.зв. «кресів» загинули від рук нацистів та комуністів, але жодних резолюцій щодо визнання цих вбивств геноцидом польський парламент не розглядав. Натомість звинувачення сформульовані проти українців. Чи не тому, що найбільша частина так званих «кресів» нині є українською територією?
Мені не соромно за українців в цій дискусії – і громадські, і політичні діячі працювали практично в унісон для того, щоб пам'ять про минулий конфлікт не стала джерелом нового. Запропонована вкотре українцями формула «пробачаємо і просимо вибачення» насправді – єдино можливий формат загоєння ран минулого. Але цього разу простягнута українцями рука зависла в повітрі.
Ухвала Сейму значною мірою перекреслює дотеперішні напрацювання польсько-українського діалогу, але це не означає, що від цього він стає менш потрібним.
Сподіваюся, попри зміни в польській політиці і, зокрема, керівництва Інституту національної пам'яті, започаткований минулого року діалог істориків у форматі Українсько-польського форуму буде продовжений і зможе не тільки допомогти зрозуміти минулий конфлікт, але й уникнути помилок наших предків.
Певен, що докладна праця істориків, у тому числі і з нововідкритими в Україні архівними матеріалами, з кожним разом лише доводитиме абсурдність цього політичного рішення зокрема і писання історії в парламентах загалом.
