Про музику в маршрутках і не тільки

17:15, 07.07.2016

На «Фейсбуці» пішла хвиля обговорення проблеми насилля. Як з’ясувалося, в житті з цим стикався практично кожен. Але, як на мене, ця проблема набагато глибша. Бо, крім, власне, сексуального, фізичного чи морального гвалтування ми нерідко стаємо жертвами ще й культурного насилля. Бо як інакше назвати явище, яке можна охарактеризувати як «брехунецька культура»?

 

Порівняно з трипільською, черняхівською й зарубинецькою культурою, брехунецька культура на наших теренах вивчена лише поетами й бардами, й майже не вивчена академічними дослідниками. І це не дивлячись на те, що її розквіт припадає на історично близький до наших часів період, а певні її культурологічні відбитки продовжують існувати досі й активно впливають на культурологічний дискурс сучасної України.

 

Викопні артефакти брехунецької культури знаходяться в вигляді вмурованих у стіни старих хрущоб і сталінок обірваних двожильних дротів на 30 вольт, фанерних круглих підставок під незвично малі розетки й реліктових рахунків на кабельне радіо, що зберігаються в сімейних архівах. Хоча і досі в пошті надходять повідомлення про одержання таких рахунків. Вже майже зник її субстрат — хатній гучномовець, прозваний брехунцем, який колись замінив вуличні рупори 30-40-х років ХХ ст, але брехунецька культура (тут і надалі — БК) продовжує існувати в сучасних Stereo, DVD — системах сучасних маршруток, автобусів і поїздів. Головна її ознака — примусова пропаганда та нав'язування пролетарських смаків усім громадянам без огляду на їхні власні смаки та уподобання, психічний та психологічний стан, стан здоров'я, тощо.

 

Радянська пропаганда чудово розуміла важливість «брехунців» у справі тримання мас на ідеологічному гачку. Головною місією БК в УРСР було приведення до спільного психологічного знаменника всіх класів і прошарків суспільства і впровадження мови міжнаціонального спілкування. І хоча формально не було законів, що забороняли неслухання брехунця, існували дієві психологічні важелі впливу на маси, які здебільшого спонукали не вимикати брехунця за жодних обставин. Учням у школі на уроках початкової військової підготовки говорили про сигнали цивільної оборони, що передаються брехунцем, і що в умовах ядерної загрози і декількахвилинному проміжку прильоту ракет найбільш імовірного супротивника брехунець єдиний може повідомити сигнали тривоги і ті, хто слухав його, будуть спасенні. Домогосподарки завжди знали, що ввімкнутий брехунець збереже від хатнього злодія. А батьки сімейств мали його за будильника, який звуками державного гімну завжди «підніме навіть з найтяжчого бодуна й не дасть проспати роботу».

 

Це, власне й є традиційні прояви брехунецької культури. А от перші нетрадиційні прояви припадають на 70-80-ті роки ХХ ст. Тодішні меломани, захоплені ідеологічно чужорідним рок- і поп-контентом, виставляли колонки перших стереодевайсів у вікна своїх квартир і кімнат гуртожитків (карго-культ вуличних рупорів 30-40-х рр ХХ ст), щоби примусово знайомити перехожих на вулицях, дітей у пісочницях і бабусь на лавках із творчістю капіталістичних вокально-інструментальних ансамблів. Вироблений брехунецькою культурою патерналістський поведінковий фрейм (шаблон поведінки) спрацьовував хоч і не на користь основної місії БК і вів до іншої мови міжнаціонального спілкування, але так само чітко й дієво. Бабусі на лавках продовжували плюватися насінням, але діти з пісочниць виростали, одягали шкіряні кутки з «фінічками» і починали слухати метал. Це був їхній протест проти брехні і нав’язування смаків.

 

Нинішні прояви БК територіально звузилися до салонів автобусів і маршруток, але структурно схожі з проявами 70-80-х. І хоча нині також не існує законів, що забороняють неслухання шансону й дешевої попси в маршрутках і поїздах, але так само як у 70-80-х рр ХХ ст існують психологічні методи впливу на маси:

 

1. При спробі попросити вимкнути брехунця адепти брехунецької культури залякують пасажирів засинанням водія на довгому маршруті й неминучім при цьому ДТП (аналог страхів домогосподарок щодо хатніх злодіїв)

 

2. При зауваженнях пасажирів щодо репертуару водії апелюють до цінностей пролетарського колективізму «Всі слухають — і ви слухайте. Нібось не із графйов».

 

3. «А куди ти дінешся з підводного човна?».

 

Внаслідок монополістичної змови адептів брехунецької культури і наявності у них агресивного карго-культу вуличного рупору сталінської доби ВСІ маршрутки обладнані сучасними варіантами брехунців і у пасажира немає виходу. Просто немає. Якщо не боятися каламбурів, то головною ознакою брехунецької культури є печерне безкультур'я.

 

Зазвичай, такі речі лікує ринок. Ось таксисти все менше й менше «впарюють» шансон чи дешеву попсу пасажирам, адже напряму спілкуються з клієнтом і намагаються виграти конкурентну війну за наступне замовлення. На репертуар у вагонах Укрзалізниці теж існують законні важелі впливу. Але щодо водіїв маршруток ні закон, ні ринок поки що не діють. І через таку монополію на місцевому ринку дрібний перевізник почувається просто безкарним. Більше того, адепти агресивного карго-культу брехунця вважають себе ледь не місіонерами, а свої мікроавтобуси — сторожовими вежами брехунецької культури, й не бажають поступитись принципами навіть в умовах ринку.

Безсумнівно, збільшення кількості потягів Укрзалізниці, відновлення внутрішнього авіасполучення за доступними цінами підірве монополізм дрібних перевізників, а покращення податкового законодавства виведе дрібного перевізника з тіні й поверне його до правового поля, де на нього можна буде впливати так, як зараз уже можна впливати на Укрзалізницю.

Але поки що насолоджуймося брехунецькою культурою. Бо нема на те ради...