УМ-25: Ідеалiзм у ДНК газети

«Україну молоду» не можна закрити, купити чи знищити, — весь час повторювала Олена Зварич, — бо вона — ірраціональна». Я це люблю. В цій ірраціональності — велика доля ідеалізму — в усіх, хто коли-небудь працював в цій газеті, ідеалізм був обов’язковою складовою. Нехай навпіл з іронією, цинізмом, поєднуваний з прагматизмом чи мізантропією, скептицизмом чи жорсткістю, але ідеалізм у ДНК газети вшитий з генами тих, хто її створював. З тих пір я вірю, що успішний бізнес, проект, справу можна зробити тільки тоді, коли є ідея. Я не вірю в суто технічні уряди і бізнес-проекти. Сильна і модерна Україна — головна ідея «України молодої», її редактора і ідеолога Михайла Дорошенка, і відтак усіх, хто пише, редагує, вичитує помилки, веде бухгалтерію, розповсюджує газету, шукає рекламу, верстає. 

 

25 років газеті — це майже вік динозавра. Папір, друк, доставка, продажі — все дорого, ЗМІ втікають від «аналогового» формату в онлайн, там дешевше, оперативніше, там «гумові» сторінки і багато фотографій. Там можна ставити лайки, розширювати, вставляти кроспосилання, підключати СEO, там журналістика нон-стоп, 24/7, нічні чергові і редактори вихідного дня. Папір — розкіш, папір — цивілізація, папір — традиції, щось матеріальне, що можна зберігати, переглядати, торкатися, «загортати оселедці в газету», як любили жартувати в «УМ». Папір — додаткова праця, додана вартість багатьох людей і додаткові витрати. Ті, хто випускає паперові газети і журнали — мої герої, ті, хто зараз працює в «УМ» — двічі герої, у своєму колі ми всі знаємо чому. 

 

У редактора (за традицією, редактор — це завжди тільки Дорошенко, не потрібно додавати «головний») — талант хедхантера, він відчуває хороших журналістів інтуїтивно, навіть не так — тих, хто потенційно може стати хорошим журналістом: тут — культ професіоналізму, журналістського ремесла з усіма технічними і етичними складовими. Тому «Україна молода» — це найкращий колектив ever: ті, кому в школі пощастило навчатися в дружному-дружному класі, де є любов, дружба, солідарність, спільні проколи і відповідальність, удачі, авантюри, згадують це потім усе життя.

 

Наш «клас» такий.