«УМ», «Таврії» і «податкова терапія», або Чим сильніше грушу трясли, тим рясніше вона родила...

З’явившись на світ божий у переломний час суспільних змін, «Україна молода» одразу нажила собі купу «доброзичливців». Одні ревнували, бо «відбилася» від рук і дозволяла собі «вольності»  у виборі тем і суб’єктів для критики (чого лише вартували  заголовки матеріалів «А Президента біс поніс у загниваючий Туніс» чи  «Налий-но, Розо, я — з морозу...»?!). Інші не могли змиритися з тим, що колектив учорашніх випускників робить кращий медіа-продукт, ніж «маститі» професіонали, й тиражі «УМ» ростуть практично щомісяця. А були й ті, хто на «чиєсь» прохання готовий був місяцями тероризувати редакцію газети, аби та не губилася у своїх політичних симпатіях.

 

Восени 1994 року, щойно колектив редакції   обрав  мене головним редактором,  до редакції пожалував ... ревізор. Незнайомець,  прочинивши двері кабінету Л.С.Янюк, що був першим на поверсі з боку ліфта,  стиха перепитав: «Тут можна подати заявку на виграш «Таврії?». Добродушна і завжди відкрита до спілкування Любов Спиридонівна не просто запросила візитера сісти, а  навіть для підтвердження «чистоти» лотерейного процесу взялася діставати з сейфа всі отримані до цього анкети читачів «УМ». А він, як потім з’ясувалося, виявився ... податковим інспектором Радянського району м.Києва. 

 

— Усі папери і руки — на стіл, не рухатись, нікому не дзвонити.., — скерував утішений «легкою» здобиччю фінінспектор. І потім довгих чотири місяці методично, в один і той же час, двічі на день «ощасливлював» редакцію своїми візитами, щоб у сто перший раз нажахати мене якимось страшнючим актом перевірки.

 

Так, розумів, що ми були грішними. Бо через відмову загальновидавничої бухгалтерії видавництва сприяти нам у збільшенні тиражів через проведення всіляких редакційних акцій, нам доводилося бартеритися на власний журналістсько-бухгалтерський розсуд і з «АвтоЗАЗом», і з іншими бартерами... Але не усвідомлював, що «гріхи» сягають розмірів, що давали би підстави «ставити у потрібну позу» упродовж аж чотирьох місяців.

 

Передумали тоді з колегами масу версій, хто, чому і для чого  квитається так з «Україною молодою». Грішним ділом, думали навіть на сусідів з інших редакцій — на «Радянці» тоді видавалися і «Молодь України, і «Независимость», і «Сільські вісті», і «Правда України», і «Робітнича газета», і редакції журналів «Перець» та «Україна»... 

 

Та реальною причиною було  інше: так законодавча та президентська гілки влади, поборюючи одна одну,  починали практикувати використання податкової служби України для «виховання» неслухняних. У результаті практично всі редакції видань iз «Радянки» були перевірені податківцями... Тільки до тих, що підтримували президентську гілку влади, приходили на прохання законодавців, а до тих, хто підтримував парламентаріїв, приходили на прохання президентської адміністрації...

 

Та скільки би не «трясли» «Україну молоду», вона з кожної колізії  вибиралася ще сильнішою. Тоді у 1994-95 роках нам удалося наростити тираж до 230 тисяч примірників (70 тисяч передплатників було тільки у Вінницькій області), придбати власний набірно-верстальний комплекс та дві квартири для молодих спеціалістів редакції.

 

...Воістинно: все, що не робилося проти «України молодої», лише загартовувало її!