Альфа-джаз і Дюрренмат

Коли Росія окупувала Крим і почала окупацію східної України Альфа-джаз у Львові проводили, але без пафосу і з протестними фрикціями. Зараз Крим з Донбасом і досі там. Але тоді на дійстві не було Михаїла Фрідмана, котрий входить до мільярдної сотні за версією Форбс.

Зараз колишній львів’янин прилетів. І зароїлись перші люди державоньки. Європейські стандарти хлібосолі. У місті благолепіє. Навіть непереможних ромів з центру телепортували. Такий собі дюрренматівський мотивчик, але, на жаль, державні естети іронії ситуації б не вловили, позаяк крім хай-мюзік розуміються хіба на творчості Сєрдючки з Білозір. 

У «Візиті старої пані» Дюрренмат пише про візит до рідного містечка мільярдерші, котра пообіцяла мільярд за голову свого колишнього; місцеві еліти довго і нудно ламались, але чувака таки закатрупили. Мотив був патріотичний – раптом хтось інший принесе його голову, а державі так потрібні гроші. І таки поправили економіку. Хоча може аналогії недоречні і генпрокурор, глава АП, жінка президента, міністри і купа дрібної політичної обслуги приїхали до розпеченого Львова подивитись на показ вишиванок Караванської, попити квасу й перевірити рівень забезпечення поранених у військовому шпиталі. 

Але якось згадалось. Рочків десять тому потрапив я на вечерю з одним із ближніх соратників Ющенка Х і впливовим представником Росії Y. Крові й окупацій тоді не було, але Майдан відбуяв на межі. Вечеряли на тему геополітики, демократії і ЄС, плюс наш Олекса Довбуш викривав путінську диктатуроньку. На перекурі російський-віп іронічно, але з легкою огидою, каже мені: «Знаєте, нікогда би не подумал, что у вас послє Майдана так дьошево». Я наївно подумав, що йдеться про ціни в ресторані, але попросив уточнити. «Когда он мнє говоріл, что может «решіть вопрос» про інвестірованіє – он ведь на самом деле називал свою цєну».

І я згадав, що під радикальної хантінгтонщини при столі наш державник балакав про інвестиції в економічні об’єкти, двічі чи тричі наполегливо згадуючи про 2 мільйони доларів на якийсь там структурний супровід. І от зненацька подумалось, а може і зараз за гранчаком джазового мохіто щебечуть про якийсь структурний бекграунд, наприклад, мінського чи кримського процесу та й відбудова Донбасу тягне на 15 мільярдів. Хоча може я вкотре помиляюсь, адже на джаз прилетіло і безліч щирих шанувальників музики.

Але чомусь пару років тому на концерті геніального джазиста Льоні Фьодорова на весь напівпорожній зал був лише один нардеп (з яким ми, зрештою, й прийшли), і з яким потім гірко напились.