Письменниця зі Швейцарії Оксана-Луїза Марек: «Люди, які мають гідність, - на боці України», фото

У біографії швейцарської письменниці Оксани-Луїзи Марек https://www.oxanalouisamarek.ch/  згадувалося про українське коріння задовго до того, як це стало мейнстрімом. Загалом генетична спадщина її предків:величне швейцарське місто Женева, французька Верхня Савойя, пшеничні поля України, величне швейцарське місто Женева. Поліглот, вона вивчала мови та літературу в університеті Макгілла в Канаді.

Оксана-Луїза Марек мешкала у  країнах Європи, Канаді та США.  Після кількох років роботи у ЗМІ, вона пише збірки віршів та оповідань для дітей. В її доробку – біля 20 книжок, зокрема, дев’ять з них – «Mamie Raconter» / «Бабуся розповідає», «Réalités»/ Histoires courtes» /«Реальні історії», «Le jour et la nuit»/ «День і ніч», «A mon amie Vera»/«Моїй подрузі Вірі», «Léonard Gianadda»/«Леонард Джанадда» …

Говоримо з пані Оксаною про літературу та українське коріння.

- Оксано, коли і за яких обставин ти почала писати?  Чи пробувала писати вірші у дитинстві, адже напевно виростала на поезії свого батька – відомого лікаря, громадського діяча, члена ПЕН-клубу, поета та прозаїка Михайла Качалуби, який родом із Тернопільщини?

- Я почала писати вірші і прозу, а потім дитячі книжки.  Коли мої сини Патрік і Флавіан були маленькими, вони пропонували мені тему і я «в’язала» довкола неї пригоду. Вигадану історію я робила живою, наче вона по-справжньому відбулася чи відбувається, часто дотепною, смішною. І ми разом з дітьми сміялися.

 Одного разу, знаючи, як мої історії подобаються синам, вирішила їх опублікувати.                 Цим видавництвом стало  Editions Jets d'Encre у Франції. Моя перша книжка вийшла у 2005 році. Це була книжка віршів.

 Очевидно, ми - діти, знали татові дитячі поезії. Деякі з них написані з нас. Пригадую:

Раз Оксана мандоліну

татову забрала.

Грає на ній, б’є ложкою,

мовби на цимбалах.

Мандоліна аж проситься,

дзенькає тоненько:

- Не бий мене, Оксаночко,

а грай помаленьку.

(Сміється).

Це вірш із татової першої збірки для дітей «Польові дзвіночки», що вийшла у 1970-х.

- Оксано, твій батько був українцем, причому, відомим в діаспорі громадським діячем. Як це вплинуло на твою творчість?     

-Я виховувалася у трьох культурах: українській, французькій, словацькій. Батько, здобувши медичну освіту в Женеві, залишився працювати в Швейцарії. (В Галичині, яка тоді перебувала в складі Польщі, українцям було майже неможливо потрапити до університетів, щоб вивчати медицину. Якраз тоді у Швейцарії молодих українців гуртував Євген Коновалець).

Тато одружився з мамою-швейцаркою Луїзою Гейм. Коли розпочалася Друга Світова війна, Швейцарія вимагала від чужинців покинути країну. Так, мама з моїми двома сестрами поїхала за татом – родина у розпал війни зупинилися у Словаччини, де народилися  я і мій дорогий брат Михайло Качалуба-молодший.

- Якою мовою говорили, коли була дитиною?

- Вдома ми розмовляли французькою, а вечорами, коли тато приходив з роботи, - українською. (Мама також вивчила українську). Словацьку мову було заборонено – нею ми говорили поза домом.

     На вихідних часто виїжджали на природу. Дорогою співали українських пісень. Зараз часто шукаю українські канали, де можна їх послухати, і собі підспівую. Деякі з них змушують мене плакати – згадую тата. Згадую, як він зупиняв авто, коли їхали вздовж поля з пшеницею чи соняхами,  милувався і згадував Україну.

- Чи відчувала, що тато ностальгує за Україною?

- Напевно, оцей вірш Ліни Костенко найточніше передає батькові відчуття ностальгії та любові:

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься — Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

- Як сучасна російсько-українська війна відгукується у Швейцарії, де нині мешкаєш?  Як сприймаються її мешканці Україну?

- Через війну Україну тепер знають у всьому світі. І більшість світу їй симпатизує,  підтримують Україну й українців. Люди, які мають гідність,  - на боці України.

      Однак симпатія до України, на жаль, не поширюється на знання української культури та  українських героїв. Окрім поодиноких випадків – знакових, помітних, яскравих.

      Пригадую, читала новину про те, що після перемоги Олександра Усика над Тайсоном Ф’юрі в Google найбільше людей шукали інформацію про шаблю гетьмана Івана Мазепи - з нею Усик вийшов після перемоги. Це було символічно, бо Іван Мазепа теж боровся за незалежність та свободу України.

- Якою є сучасна література на Заході, наскільки присутня там Україна? Чи є там українські автори?

- Глобальні цивілізаційні зміни у світі знаходять своє відображення й у літературі. Очевидно, сучасна українська література теж відображає актуальні теми і проблеми українського суспільства.

           Тема російсько-української війни – одна з головних після 24 лютого 2022 року. Українську літературу зараз, напевно, можна назвати літературою часів війни.

            Читала, що чимало письменників пішли служити у  ЗСУ. То, мабуть, по війні буде сплеск творів на воєнну тематику.

 Знаю, що  книжки Марії Матіос, Оксани Забужко, Сергія Жадана перекладені німецькою та французькою мовами – мовами, якими розмовляють швейцарці. Не знаю, котрі видані тут.

До слова, навесні 2023 року Сергій Жадан мав творче турне швейцарськими містами. Українські культурно-мистецькі акції в Швейцарії відбуваються, але, повторюся, їх не достатньо для  культурного представлення України.

- У тебе в помешканні багато книжок. Це все світова класика? Чи купуєш твори сучасних авторів? Що зараз читаєш? Хто є твоїми улюбленими авторами і чи є серед них українські?

- Ми з дитинства читали Івана Франка та Тараса Шевченка. Їхні твори віддавна є в моїй бібліотеці. Це те, що називається, must have – маєш мати. І, звісно, світова класика.

Розмовляла Надія ТИСЯЧНА.

Фото надані Оксаною-Луїзою Марек.