27 січня 1911 року в Чигиринському повіті Київської губернії народився Іван Гончар - митець і подвижник української культури, скульптор, живописець, графік, народознавець, колекціонер, непересічна особистість, Шевченківський лауреат.
Про це нагадує газета Україна молода.
"Прийду я з міста в свою рідну хату-музей, - і ніби прийду з чужої країни в свою рідну. Вирує Хрещатик, гомонять вулиці і установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кидають брехні проти мого народу, плюють йому в душу, ображають його, зневажають, лицемірять і обпльовують його. А в моїй хаті своя свята правда, палке серце народу, його теплий дух, що огріває наші змучені душі.", - написав у щоденнику Іван Гончар.
Понад три десятиліття, з кінця 1950-х років, в умовах жорсткого протистояння тоталітарному режиму він провадив титанічну роботу. Діяльність його була спрямована передусім на комплексне вивчення, реконструкцію і популяризацію українських культурних традицій минувшини, підсумком якої стала збірка перлин народних старожитностей.
Іван Гончар народився на Черкащині в багатодітній родині. З дитинства ліпив, малював, вирізав з дерева і паперу.
Він отримав два диплома - скульптора і агронома - і обрав мистецтво.
Іван Гончар - засновник громадського музею народного мистецтва, який від 1960-х рр. став осередком українського національного відродження (з 2011 р. - Музей Івана Гончара (Ivan Honchar Museum) . Він зібрав велику колекцію етнографічних матеріалів, творів народного мистецтва. Створив перший в УРСР приватний музей, який облаштував у власному будинку, неподалік від Києво-Печерської лаври.
Експонати для музею збирав під час імпровізованих експедицій Україною. Він їздив в експедиції, займався краєзнавчою роботою, колекціонував зразки народного мистецтва, сімейні архіви - фактично рятував їх від нищення і небуття. Колекція налічувала 7 тисяч предметів: ікони, народний одяг, дерев'яні скульптури, музичні інструменти, іграшки, вироби з металу. Окремий масив колекції становлять 20 тисяч архівних світлин із різних регіонів України.
Музей було відкрито для загального огляду 1959 р. Невдовзі він став одним із найвідвідуваніших місць у Києві. Тут збиралися шістдесятники, але подвижницька діяльність Івана Гончара викликала роздратування партійного керівництва. У 1972 р. його, фронтовика, виключили з КПРС.
На основі своєї збірки І.Гончар уклав альбом "Україна й українці" - певну місцевість ілюстрував фотографіями характерних типажів місцевих мешканців, замальовками церков і жител, зразками вишивки, ткацтва, гончарства. Все це супроводили підписи, зроблені каліграфічним почерком. З цієї праці утворилося 18 томів унікальних даних.
У понеділок 27 січня в Києві в Музей Івана Гончара (Ivan Honchar Museum) - Національному центрі народної культури проводяться численні культурно-мистецькі пройшли заходи: виставки, фольклорні свята, творчі та музичні вечори, лекторії.
Додам, що з Іваном Макаровищем мені пощастило побачитися, щоправда єдиний раз, десь на початку 90-х у його садибі-музеї: тоді нас з дружиною Валентиною взяв із собою мій батько Василь, який вже багато років особисто знав Гончара. Та єдина зустріч справила неабияке враження на нас з Валью, особливо колекція Івана Макаровича. Запамятався й чудово оформлений “багатотомний” альбом від руки написаний з величезною кількістю старовинних фото.
Кожен окремий альбом був присвяченій конкретній області України.
Мій батько також свого часу дав Івану Макаровичу фото своєї родини, де його мама, сестра інші жіночки з Тихого Хутора, що на Черкащині, у вишитих ними ж сорочках. На жаль, якщо не помиляюся, ті чисельні альбоми так і не були видані, і це є великою культурною втратою для України.
Запам”яталися також численні скульптури зроблені Гончаром, різноманітні старовинні речі, але особливо - закарбувалися старовинні козацькі люльки та шаблі.
Як повідомляла УМ, Автор слів державного гімну України: 186 років з дня народження Павла Чубинського.