У жахливих муках 46 років тому помер правозахисник-дисидент Гелій Снєгирьов, фото

У 1978 році 28 грудня  в жахливих муках помер 51-річний Гелій Снєгирьов – письменник, кінорежисер, кіносценарист та журналіст, правозахисник- дисидент.

Про це нагадує газета Україна молода.

Рідний дядько Снєгірьова — письменник Вадим Собко — , щоб "заспокоїти" Гелія розповів, що його сестра,( матір Гелія) 1930-го була свідком обвинувачення у справі «Спілки визволення України», яку сфальсифікували радянські спецслужби, щоб кинути за ґрати українських науковців і літераторів дореволюційного покоління. Від переживань матір Гелія захворіла й швидко «згоріла» у 36 років. Про процес «СВУ» в той час годі було щось довідатися, та ще жили свідки. Снєгірьов почав їх розшукувати, перечитувати старі газети.

Зустрічався  з учасниками процесу СВУ, зокрема Матушевським і Всеволодом Гансовим  (на світлині Г.С.з В.Гансовим)

Й 1975-го написав оповідання про «СВУ» — «Ненько моя ненько... або Набої для розстрілу».

Вперше в СРСР з’явилася правдива розвідка про цей політичний процес у «країні – хижаку, країні – нищивнику усього живого, країна, в якій усі без винятку кажуть не те, що думають.» Гелій віддав рукопис до надійних рук із умовою, в разі, коли з ним щось трапиться, переправити твір на Захід.

Є там й такі слова: «Під корінь із гілками знищувала радянська влада українську інтелігенцію».

Віктор Некрасов, якого вже змусили емігрувати із СРСР, надрукував це оповідання в закордонному російському журналі «Континент».

19 вересня 1977 года  в ЦК партії за підписом Андропова направляеться документ:«Комитетом госбезопасности Украины выявлена и задокументирована антисоветская деятельность СНЕГИРЕВА Г.И., 1927 года рождения, украинца, исключенного в 1974 году из  Союза писателей и Союза кинематографистов, бывшего режиссера Украинской студии хроникально-документальных фильмов, пенсионера, проживающего в г.Киеве». .. «...систематически изготовляет и распространяет враждебные сочинения («Секретарь обкома», «Роман-донос», «Мама, моя мама», «Автопортрет — 1966», «Открытое письмо Советскому правительству», ...Обращение к вождю» и др.), в которых клевещет на внутреннюю и внешнюю политику КПСС и Советского правительства». Указывается, в частности, что «...радиостанция «Свобода» 18 июля с.г. передала очередной пасквиль СНЕГИРЕВА «Открытое письмо президенту США Картеру», в котором вновь возводится злобная клевета...»

Гелія Снєгірьова почали викликати до міськкому й обкому партії. Довгі й виснажливі розмови. Вимога: письмово покаятися за антирадянські погляди.

Ставши першим і єдиним у ссср, хто публічно  відмовився від радянського громадянства, киянин гелій Снігурів фактично підписав собі смертний вирок.

Його заарештували 22 вересня 1977-го Після обшуку й допитів доправили до камери.

Гелій Снєгірьов утримувався у внутрішній в'язниці КДБ УРСР.  Вимоги ті самі: публічно відмовитися від «хибних поглядів», виступити з відкритим осудом друзів.

30 жовтня Гелій Снєгірьов в знак протесту оголосив голодування. Причину вказав таку: «На знак протесту проти 60-річчя Жовтня, 60 років насилля та брехні, проти нової конституції».

Його почали годувати примусово, вводячи поживну рідину через клізму.

«Досвідчені тюремники швиденько мене нагодували — у кайданках, із виламуванням рук, до хрусту в хребті», — згадує у щоденнику. «Під час примусового годування вони могли йому щось зламати в спинній системі»,-припускає В.Скуратівський.

Допити довели Снєгирьова майже до сліпоти, але він продовжував писати. Так з’явився його «Роман-донос», «репортаж із зашморгом на шиї», головний твір життя Гелія Снєгирьова...

В’язничні записи Снєгирьов завершує словами: “Я нікого не продав, не зрадив. І все. І крапка”.

Думали, що текст безслідно зник. Але, виявилося, рукописи й справді не горять - якщо... зберігаються в архівах спецслужб."

Після «заспокійливих» та «сердечних» уколів, зроблених тюремними медиками, у нього різко погіршилося самопочуття, за лічені тижні розвинувся параліч нижньої частини тіла.

Його поступово паралізує — спочатку праву ногу, з’являються болі в стегні й усіх кістках. Відтоді ж перестає випорожнюватися, організм поволі затруюється. Померти Снєгірьову не дають, але й не лікують. Згодом його таки перевезли до Жовтневої лікарні. Внесли на ношах — був уже повністю паралізований, тіло нагадувало мумію.

Дисидент був «гуманно помилуваний» радянським урядом. І вже повністю паралізований, практично сліпий, у муках доживав останні місяці в палаті київської Жовтневої лікарні під наглядом кадебістів.

Помер Снєгірьов наприкінці 1978-го. Причина в довідці про розтин: «Рак з метастазами в усіх частинах тіла».

Коли друзі зійшлися до моргу на призначений час, виявилося, що Гелія Снєгірьова вже поховали півтори години тому. Тіло перед тим кремували. Уся процедура відбулася під наглядом кадебістів.

Зарубіжні радіостанції передавали останній відкритий лист , вже смартельно хворого, Гелія: «Леоніде Іллічу, ви стара людина. Смерть уже зачіпає вас своїм крилом, від вас не відходять лікарі... Все своє життя ви прожили брехнею. Не в дрібницях - сусіду і дружині ви брехали. Брехали народам - ​​своєму і всього світу. Невже ви так, на брехні, і помрете?"

Сьогодні в Україні Гелія Снєгірьова знають далеко не всі, а він же стільки зробив, щоб ми не втратили людської гідності й совісті.

Як повідомляла УМ, «Я згину. Інший встане...» Історія дисидента Валерія Марченка, якого не зламали два ув’язнення.