Як влада воює з історичною пам’яттю жертв Голодомору-геноциду в Україні

09:32, 23.11.2024
Як влада воює з історичною пам’яттю жертв Голодомору-геноциду в Україні

10 млн 500 тис. українців – жертв Голодомору-геноциду.

Запалимо Свічку Пам’яті.

Пом’янемо. Згадаємо поіменно рідних.

НЕ вибачимо і не простимо вбивць українців!

Світлій пам’яті жертв Голодомору-геноциду  – присвячую…

 

Шлях до правди

23 листопада українці вшановуватимуть пам’ять жертв Голодоморів, зокрема – Голодомору-геноциду 1932–1933 років – одного з наймасштабніших звірячих злочинів в історії людства, скоєного московським комуністичним тоталітарним терористичним режимом на чолі з диктатором Сталіним.

Кожна остання субота листопада для моєї родини є Свічкою Пам’яті не лише за безвинно убієнними голодною смертю 10 млн 500 тис українців, серед яких 4 млн дітей.

В Миргородському районі на Полтавщині, звідки я і мої батьки родом, покоїться 22 моїх рідних і двоюрідних дядьків і тіток, з них семеро — у віці від 3-х до 12 років, вбитих голодною смертю.

Села Новоселиця і Попівка, де народилися моя мама (1916 р. н.) і тато (1905 р. н.), були занесені на так звану «чорну дошку». Що вона означала знають всі українці. Про страшний голодний МОР знаю з дитинства від бабусі і батьків. Моїм дітям про Голодомор розповідала моя мама, їхня бабуся. Мої онуки про нього знають від мене і моїх синів...

Нагадаю нинішнім керманичам, що антиукраїнськими силами і їх кураторами з Москви була розгорнута брутальна цинічна інформаційна війна, щоб не допустити ухвалення законопроєкту «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», внесеного президентом Віктором Ющенком.

28 листопада 2006 року Верховна Рада України (450 депутатів) прийняла закон, який визначив, що Голодомор 1932–1933 років є ГЕНОЦИДОМ  українського народу. Рішення було ухвалене лише 233 голосами від необхідних 226. Від  партії регіонів (186 депутатів) проголосувало лише 2 депутати (Ганна Герман і Тарас Чорновіл), від БЮТ— 118 (129), від блоку «Наша Україна» — 79 (81), від соцпартії — 30 (33) і позафракційних — 4. Фракція комуністів (21) за законопроєкт НЕ голосувала в повному складі.

Такою позицією комуністи і регіонали відкрито проявили своє вороже антиукраїнське нутро. Вже тоді керівників партії регіонів (Янукович) і кпу (Симоненко) треба було фізично знищити як ворогів української нації. Можливо, такий крок запобіг би російській гібридній агресії у лютому 2014 року, яка через вісім років переросла у повномасштабне вторгнення російських військ в Україну. Янукович, Симоненко і їх близьке оточення втекли в росію. Та прийде час і «КАРМА» наздожене і  покарає їх, як уже покарала інших зрадників України…

Будучи народним депутатом і членом ПАРЄ, після направлення неодноразових депутатських запитів, 22 травня 2009 року я добився порушення кримінальної справи № 475 за фактом вчинення геноциду українців в 1932-1933 роках (ч. 1 ст. 442 ККУ) і допомагав слідчій групі СБУ в пошуку за кордоном доказів. Отримані матеріали і європейський документальний фільм про Голодомор в Україні були долучені до матеріалів справи як докази. Фільм був показаний по телебаченню.

Регіонали і комуністи виступили з антиукраїнськими заявами проти порушення справи,  повторюючи московські наративи, що штучно організованого Голодомору в Україні не було. Вони стверджували, що голод в радянському союзі виник в результаті неврожаю.

Підкреслю особливу роль в розслідуванні справи керівника слідчої групи СБУ полковника Валерія Удовиченка і заступника голови СБУ генерала Миколи Герасименка. Знаходячись в надскладних організаційних і політичних умовах (колегія генпрокуратури блокувала порушення справи і її  розслідування, оскільки було очевидним, що Янукович стане президентом України), слідчі  завершили досудове слідство і справу направили в Суд для розгляду.

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва (суддя В. Скавронік) постановив, що керівники комуністичного тоталітарного режиму срср Сталін, Каганович, Хатаєвич, Чубар, Молотов, Постишев, Косіор з метою переслідування національно-визвольного руху в Україні та недопущення побудови і утвердження незалежної української держави, шляхом створення життєвих умов, розрахованих на фізичне знищення частини українців спланованих ними Голодомором 1932-1933 років, умисно організували ГЕНОЦИД частини української національної групи, тобто вчинили злочин, передбачений ч.1 ст. 442 КК України.

Моя боротьба за правду і визнання Судом Голодомору геноцидом українців носила жорсткий (на грані фолу!) політичний і юридичний характер з «п’ятою колоною» в Україні – парламентськими фракціями партії регіонів і кпу, проросійським прем’єр-міністром і президентом Януковичем (тричі судимий за насильницькі і корисливі злочини, агент КДБ), генпрокурором Медведько і його заступником Пшонкою. Підтримку в прокуратурі я мав лише від заступника Генерального прокурора Миколи Голомши, за що йому вдячний.

На весняній сесії ПАРЄ  2010 року президент-зрадник Янукович заперечив визнання Голодомору геноцидом українців. Після цього в присутності Януковича і групи депутатів-регіоналів я заявив: «Ті, хто спробують скасувати рішення Київського апеляційного суду, мною будуть фізично знищені як вороги українського народу! Слово офіцера».

У грудні 2015 року за моєю заявою прокуратура порушила кримінальне провадження проти втікача Януковича за заперечення Голодомору 1932-1933 рр. як геноциду українського народу. Більше про це читайте в статті «Без терміну давності» https://www.umoloda.kiev.ua/number/2741/176/95873/

Подібна війна за правду історичної пам’яті про геноцид українців продовжується і сьогодні. Вшанування мільйонів вбитих українців третій рік поспіль відбудеться на тлі сучасної геноцидної війни, розв’язаної спадкоємицею злочинної імперії “ссср” – російською федерацією (планетарним злом).

Знаковим є те, що минулого місяця Парламентська Асамблея Ради Європи своєю резолюцією визнала повномасштабну агресію, розпочату московським фюрером путіним у 2022 році, наступним етапом геноцидної політики, яка ведеться Москвою, принаймні, впродовж останніх 100 років. Усвідомлення прямого зв’язку між цими злочинами проти української нації є надзвичайно важливим; воно також робить нагальним питання встановлення історичної правди про Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років: його справжніх мотивів, механізмів, масштабів і наслідків. Ці знання допоможуть нам розуміти справжні наміри кремля у сучасній війні, а також – наблизити міжнародне засудження багаторічної злочинної стратегії, спрямованої на знищення української нації.

Вагомим кроком на цьому шляху стало відкриття у 2019 році кримінального розслідування проти виконавців Голодомору-геноциду, що було логічним продовженням справи 2009–2010 рр. (№ 475) проти організаторів злочину. Провадження розпочали слідчі СБУ за заявою тодішньої генеральної директорки Національного музею Голодомору Олесі Стасюк.

У 2019 – 2022 роках були вперше проведені комплексні судові експертизи, метою яких було встановлення кількості жертв Голодомору, виявлення мотивів і механізмів організації геноциду. Загалом було здійснено 8 експертиз за участі понад 40 різнофахових експертів. Попередні підсумки оприлюднили на конференції у Києві у вересні 2021 року: жертвами Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років, згідно з висновками експертиз, стали 10,5 млн українців (9,1 млн – у межах так званої “УРСР”, 1,4 млн – на Північному Кавказі). Ці дані, з-поміж іншого, збігаються з оцінками іноземних дипломатів, що у 1933 році інформували свої уряди про 10-15 млн вбитих голодом українців.

Згідно висновків експертів під час масового штучного голоду 1921-1923 рр. було знищено 3 млн 500 тис українців, а від масового штучного голоду 1946-1947 рр. – 1 млн 500 тис українців. Трьома штучно організованими голодоморами в Україні було вбито 15 млн 500 тис. українців. Кількість жертв цих голодоморів можна порівняти з загиблими українцями під час Другої світової війни (1939–1945 рр.). На фронтах війни, в нацистських концтаборах, під час каральних акцій фашистів, в партизанських загонах, вивезених до Німеччини і не повернутих в Україну було вбито, закатовано і померло від ран і виснаження понад 14,5 млн українців, що складає майже 20% від всіх загиблих у цій війні (71 млн військових і цивільних осіб).     

 

Політично-юридична війна проти історичної пам’яті

Здається абсурдним, але окремі представники української влади, замість того, щоб відзначити вчених, які були долучені до проведення експертизи, оголосили їх “фальсифікаторами” та відкрито заявили про намір знищити їхні кар’єри та професійні репутації. У травні 2023 року брюссельське видання EUToday опублікувало статтю “Війна з пам’яттю”, у якій розкрило деталі того, що журналісти відкритим текстом назвали “політичним переслідуванням”.

Так, 24 червня 2022 року міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко безпідставно видав наказ про звільнення директорки Музею Голодомору Олесі Стасюк. Натомість, виконувачкою обов’язків керівниці профільної установи була призначена Леся Гасиджак, що раніше була звільнена з Музею за просування комуністичної (московської) концепції подій 1932 – 1933 років. Цю концепцію в ПАРЄ нав’язувала російська делегація, яку публічно підтримав президент Янукович у своєму виступі на сесії у квітні 2010 року.

У листопаді 2022 року, під час вшанування 90-х роковин геноциду українців, міністр Ткаченко у Фейсбуці хизувався знищенням біл-бордів, встановлених громадськими організаціями, з вимогою трибуналу над комуністичним режимом. Вчинити цей аморальний, гріховно-злочинний вчинок з власної ініціативи Ткаченко не міг. Я знайомий з ним і знаю його психологію. Це могло бути зроблено лише за вказівкою з ОП. По всій Україні біл-борди до вшанування пам’яті саме 10 млн 500 тис. українців – жертв Голодомору-геноциду були брутально знищені.

У січні 2023 року Гасиджак розформувала Інститут дослідження Голодомору, звільнивши всесвітньо відомих вчених, серед яких – юрист і дипломат Володимир Василенко – колишній суддя Гаазького трибуналу та уповноважений України при Міжнародному суді ООН.

Паралельно група змовників із числа посадовців низки державних установ організувала репутаційне судилище над Олесею Стасюк, звинувативши вчену у “плагіаті” її докторської дисертації – першої в незалежній Україні, захищеної на тему Голодомору-геноциду.

27 червня 2023 року Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (далі – НАЗЯВО) ухвалило рішення про “виявлення” у праці Стасюк “академічного плагіату” та звернулося до Міністерства освіти та науки з рекомендацією позбавити дослідницю її наукового ступеня.

 

Правда проти репресій: судові перемоги дослідників Голодомору

Захищаючи свої права, Олеся Стасюк оскаржила звільнення та “плагіатне” цькування у судах. Під час судових засідань були цілком розкриті незаконність і політична заангажованість організаторів переслідування вчених. Так, 8 вересня 2022 року під час судового розгляду справи про звільнення Стасюк представник Міністерства культури та інформаційної політики Дмитро Яцишин публічно визнав: наказ міністра Ткаченка був вмотивований його особистою незгодою з озвученою доктором наук цифрою втрат внаслідок Голодомору-геноциду. При цьому, раніше у Міністерстві переконували нібито директорку Музею Голодомору звільнили через “неналежне виконання умов контракту”.

Суди першої, другої та третьої (Верховний Суд) інстанцій стали на бік Олесі Стасюк, постановивши поновити вчену на посаді, більше того – юридично встановивши факт її політичного переслідування за наукову діяльність. Це, зокрема, прямим текстом стверджено у рішенні Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року: “03.04.2023 року рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області вона (Олеся Стасюк, – Авт.) була поновлена на посаді Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду. Однак, у зв’язку з її неодноразовим незаконним звільненням, переслідуванням за наукову діяльність у неї не було можливості працювати відповідно до контракту та виконати Програму розвитку Національного музею. Встановлено, що Міністерство культури та інформаційної політики України протиправно втручалося у наукову діяльність Музею, а під час судового розгляду справи намагалося приховати цей факт. Про політично вмотивоване переслідування Стасюк за наукову діяльність також свідчить відповідь представника відповідача під час судового розгляду у справі № 346/2848/22, що головною підставою її звільнення є озвучення кількості втрат від Голодомору у 10,5 мільйона українців”.

На рішення Феміди міністр Ткаченко відповів черговим проявом зневаги, поновивши Олесю Стасюк на посаді і у той же день повторно звільнивши її заднім числом. Ці дії так само були визнані протиправними судами двох інстанцій, проте наступник Ткаченка – в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв – ще до кінця судового розгляду у червні 2024 року повторив свавілля попередника, видавши третій незаконний наказ про звільнення. Немає сумнівів, що найближчим часом він також буде скасований судом.

Аналогічно під час судових засідань був викритий фарс “плагіатного” судилища від НАЗЯВО.

9 жовтня 2023 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд визнав протиправними і скасував рішення Комітету з питань етики НАЗЯВО від 24.05.2023 р. та рішення самого Нацагентства від 27.06.2023 р., встановивши, що так звані “антиплагіатори” перевищили повноваження та грубо порушили порядок розгляду скарг; більше того – не надали жодних об’єктивних підтверджень наявності академічного плагіату у докторській дисертації Стасюк. Під час самого ж судового розгляду юристи НАЗЯВО заявили, що мали на меті знищити “репутацію науковця”, а отже – “спір має приватно-правовий характер”.

Фактично, справа розкрила діючий в Україні механізм цькування, жертвою якого може стати будь-який науковець, що з тієї чи іншої причини став “неугодним” для чиновників від науки. Рішення суду першої інстанції підтвердила і апеляційна установа.

 

Чи будуть покарані організатори переслідування?

Наразі виконавцям політичного переслідування дослідників Голодомору самим загрожує кримінальна відповідальність. Так, правоохоронними органами розпочаті провадження за фактами можливого підроблення документів щодо колишньої заступниці міністра культури та інформаційної політики Катерини Чуєвої (склала сфальсифіковану доповідну записку, що стала формальною підставою для звільнення Олесі Стасюк), юриста МКІП Дмитра Яцишина (подав до суду підроблений документ), в.о. директора Національного музею Голодомору-геноциду Лесі Гасиджак, її заступниці Ганни Сокиріної, голови НАЗЯВО Андрія Бутенка (вніс неправдиві відомості до апеляційної скарги). Щодо Гасиджак правоохоронці також розслідують можливе шахрайство та порушення недоторканності приватного життя (справа №12024105070000836, зареєстрована 17 вересня 2024 року).

Факти, які розкрили судові процеси, свідчать про те, що політичне переслідування вчених, залучених до дослідження Голодомору-геноциду, не було випадковістю чи індивідуальною ініціативою чиновників. Нині правоохоронці фактично розслідують діяльність організованої злочинної групи, метою якої було дискредитація і цькування науковців. Така діяльність є не лише порушенням прав людини, а й загрозою для гуманітарної безпеки України, яка в умовах війни має протистояти не тільки зовнішній агресії, але й внутрішнім атакам на національну пам’ять і правду.

Сьогодні, коли Україна бореться за своє існування на фронті, внутрішня гуманітарна війна, що її агресивно веде “п’ята колона”, є не менш небезпечною. Майбутнє української нації залежить як від перемоги на полі бою, так і від перемоги у війні за історичну пам’ять. Адже лише правда може стати фундаментом для національної стійкості і єдності.

Викладене дає підстави зробити ще один висновок. Олександр Ткаченко, Ростислав Карандєєв, Катерина Чуєва, Дмитро Яцишин, Леся Гасиджак, Ганна Сокиріна, Андрій Бутенко добровільно або за вказівкою «зверху» стали «слугами» і «підніжками Москви», яка заперечує факт вчинення нею  геноциду проти української нації в 1932-1933 роках. По іншому пояснити їх негідну поведінку і негативну налаштованість проти Олесі Стасюк я пояснити не можу. Можливо, їх гнітить заздрість до її наукових знань та інтелекту. Заздрісникам нагадаю, що заздрість — один із семи смертельних гріхів.

В тім, немає нічого дивного в аморальній і протиправній поведінці зазначених чиновників, якщо згадати як Зеленський і його «95-й Квартал» цинічно, з сарказмом висміювали і образливо обзивали українців, Україну і Голодомор...

Панове, не будіть лихо, поки воно тихе. Гіркими сльозами  доведеться умиватися. Як ви думаєте, щоб зробили з чиновниками в Ізраїлі, як би вони почали заперечувати або спростовувати кількість жертв Голокосту?

Раджу гнидам-малоросам, «підніжкам москви» публічно вибачитися перед Олесею Стасюк, а владі припинити її переслідування і цькування та пам’ятати, що Україна — держава українців, а не москалів!

Нагадаю, що 32 країни світу визнали Голодомор в Україні 1932-1933 років ГЕНОЦИДОМ Українського народу. З росією все зрозуміло, вона ніколи не визнавала своїх злочинів і продовжує геноцидну політику проти українців. Але чому мовчать на офіційному рівні США і Ізраїль? Скільки їм потрібно ще часу, щоб нарешті на законодавчому (державному) рівні визнали Голодомор геноцидом українців?! Окремі політики цих країн неодноразово обіцяли прийняти відповідні правові акти.

Чому Ізраїль до цього часу не визнав Голодомор геноцидом українського народу читайте у статті «Голодомор: пом’янемо, згадаємо, не вибачимо і не простимо»

Сподіваюся, що Сенат США і Кнесет Ізраїлю та їх уряди задуматися над тим, що фашистські режими росії і Ірану є союзниками у геноцидних війнах проти українського і єврейського народів, зроблять справедливі висновки і визнають Голодомор в Україні 1932-1933 рр. геноцидом українців.

Від імені нашої організації ДЯКУЮ Олесі Стасюк, вченим, експертам і всім тим, хто, проявивши громадянську мужність, добився встановлення ПРАВДИ про Голодомор-геноцид українців. Бажаю їм успіхів і перемог у подальшій боротьбі за правду, честь і справедливість. Бог не в силі, Бог у Правді.

 

Запалимо Свічку Пам’яті. Пом’янемо. Згадаємо поіменно рідних. НЕ вибачимо і не простимо вбивць українців! Вічна і світла пам’ять безвинно убієнним штучними голодоморами і тим, хто віддав своє життя за волю і незалежність України…

 

 

 

Слава Україні! Смерть ворогам України!

 

 

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,

Герой України,

народний депутат України 2-6 скликань, член ПАРЄ (2006-2010),

почесний голова СОУ, генерал-лейтенант,

кандидат юридичних наук.

Нагороджений орденом ООН “Діяння на благо народів”,

медаллю ЄС “Європа – союз цінностей”,

вищою відзнакою Королівського канадського легіону

ім. Пилипа Коновала Хрестом «Вікторія»,

Хрестом Союзу українських вояків УПА в Канаді

«За заслуги у розбудові і обороні Української Держава»