Брехня про «всесоюзний голод» та «п’ята колона»: 90 років спецоперації кремля проти правди про геноцид українців

Тактика кремля з приховування правди про Голодомор-геноцид 1932 – 1933 років постійно змінювалася. Незмінною залишалась стратегія – зняти з себе відповідальність за вбивство мільйонів українців. Важливим інструментом у цій спецоперації є “п’ята колона”  в Україні та прихильники «русского мира» у світі.

Кремлівська політика стирання пам’яті: від заперечення факту голоду до заперечення геноциду

90 років тому був скоєний один із найжахливіших злочинів проти людяності. Жертвами Голодомору-геноциду, організованого комуністичним тоталітарним режимом у 1932 – 1933 рр, стало 10,5 млн українців, які мешкали на території УСРР та на етнічних  українських землях (Дон, Кубань). Метою сталіна та його поплічників було знищити український національно-визвольних рух і українську націю як таку, не допустити відновлення Української держави, – йдеться у новітніх наукових дослідженнях та  висновках судових експертиз, проведених у 2019 – 2022 роках під час розслідування кримінальної справи проти виконавців геноциду.

90-ті роковини Голодомору ми вшановуватимемо 25 листопада. Всі ці роки триває безпрецедентна за своїми масштабами спецоперація кремля, спрямована на приховування правди про масові вбивства українців. путінський режим добре усвідомлює, що юридичне визнання та засудження на міжнародному рівні геноциду українців означатиме повний крах ідеології московії, який веде до цілковитої міжнародній ізоляції.

Саме тому,що комуністичний, що рашистський режими вкладають величезні ресурси для приховування  злочину  геноциду українців. Керівництво диктаторського режиму та його  спецслужби працюють за трьома напрямками, поширюючи фейкові наративи про Голодомор-геноцид:

1. Зомбують власне  населення всередині країни через заяви/публікації російських істориків, пропагандистів, політиків;

2. Намагаються впливати на громадську думку у світі за допомогою пропагандистських каналів, підкупу та шантажу;

3. Використовують “п’яту колону” для збереження кремлівських наративів та знищення історичної правди про геноцид українців.

Переслідуючи незмінну стратегічну мету – приховати злочин та уникнути відповідальності, – кремль при цьому постійно змінює тактику, адаптується до нових геополітичних обставин. Так, до 1988 року сам факт масового голоду в Україні приховувався, а ті, хто наважувався про це говорити, – зазнавали репресій. Проте все змінилося після того, як про злочини кремля  публічно заявила у Конгресі США комісія Джеймса Мейса.

У кремлі миттєво відреагували і вже в березні 1988-го вийшла стаття історика, члена ідеологічної комісії компартії України Станіслава Кульчицького “1933: трагедія голоду”. У ній йшлося про так званий «загальносоюзний голод» та заперечувався  геноцид. Причиною «трагедії», а не злочину, Кульчицький називав “прорахунки” радянського керівництва та  «перегини на місцях».

Російська брехня про Голодомор і “рознарядки” для істориків

Проте озвучена Кульчицьким кремлівська версія дуже швидко почала тріщати по швах. Після здобуття Україною Незалежності та розсекречення архівів стали доступні матеріали  про геноцид 1932 – 1933 років. Правда поступово розкривалася. Ще у 1993 році президент України Леонід Кравчук вперше публічно назвав Голодомор геноцидом. У 2000-му другий президент Леонід Кучма започаткував День пам’яті жертв голодоморів.

У листопаді 2003 року делегація рф була змушена підписати спільну заяву в ООН до 70-х роковин Голодомору, в якій вказано про вшанування  7 – 10 млн знищених українців. Загалом документ підтримало 65 країн світу.

З приходом до влади путіна ухвалено стратегічне рішення про знищення Української держави та української нації, розроблено план дій  щодо виконання цього рішення. Одним із ключових елементів плану – використання пропагандистів для підготовки свого населення та військових до війни з Україною. 

У 2003 році розпочинає роботу спільна російсько-українська комісія істориків, завданням якої нібито було виробити “спільне бачення” “проблемних” тем у минулому двох держав. Реальна мета – встановлення росією повного контролю над українською гуманітарною сферою. З українського боку серед членів комісії був Станіслав Кульчицький, з російського – історик-пропагандист Віктор Кондрашин – один із творців концепції “всесоюзного голоду”.

Примітно, що тема Голодомору була однією з перших винесена на розгляд комісії. У березні 2004-го на узгодження росіянам передали видану Інститутом історії України Національної академії наук працю “Голод 1932 – 1933 років в Україні: причини та наслідки”. Та наприкінці того ж року відбулась Помаранчева революція і робота комісії призупинилась. Про важливість цього питання для кремля свідчить те, що у листопаді 2006 року про відновлення діяльності комісії у Києві з президентом України Віктором Ющенком домовлявся міністр закордонних справ рф лавров. Тоді ж поплічник путіна публічно визнав, що у російсько-українських взаєминах є два найгостріших питання – мови та Голодомору.

Тиск на українських політиків та науковців посилився. У 2007 році російський історик Кондрашин за дорученням росархіву звернувся до голови Державного комітету архівів України Ольги Гінзбург з «пропозицією співпраці» у підготовці багатотомного видання “Голод в СССР 1932 – 1933”. До листа приклав рекомендації щодо відбору документів: “Подобрать их [документы] следует таким образом, чтобы была видна трагедия всего советского крестьянства, без акцента на Украину”.

У 2008-му вийшла друком книга Кондрашина “Голод 1932 – 1933 годов: трагедия российской деревни”, у якій була описана концепція так званого “всесоюзного голоду”, що відтоді стане основним наративом російської пропаганди на цю тему. Кондрашин переконував, що росіяни начебто постраждали від голоду на початку 1930-х років не менше, ніж українці, а отже – ніякого геноциду не було.

“По моим подсчетам – 3 – 3,5 млн погибли на Украине и столько же за ее пределами”: писав російський пропагандист, при цьому ігнорував той факт, що геноцид був вчинений проти українців на Кубані, Дону, Поволжі і Північному Казахстані. З особливим цинізмом російська пропаганда заявляла, що Голодомор – це буцімто “спільна трагедія” українців і росіян, яка має їх “об’єднувати”, а отже українці ще й мають побрататися зі своїми вбивцями.

Тези Кондрашина у 2010 році, щойно ставши президентом України, публічно озвучив Віктор Янукович. За його каденції цю кремлівську пропаганду активно просували в українську історичну науку Д.Табачник і С.Кульчицький. Останній у 2012-му в інтерв’ю газеті “День” наполягав, що Голодомор був не “геноцидом українців”, а “геноцидом радянських селян”: “У нас не буде жодних суперечностей із росією, якщо ми на паритетних правах визнаємо, що сталін знищив кілька мільйонів селян: і в Україні, і в росії”. У тому ж 2012 році українські ЗМІ оприлюднили “темники” з висвітлення Голодомору, які Кондрашин розсилав російським і українським історикам.

“Якщо країна втрачає ідентичність – вона зникає”: як нав’язували наратив про 3,5 млн жертв

Остаточно стерти українцям пам’ять не дала Революція гідності. Після цього у 2014 році кремль влаштував збройну агресію проти України, паралельно з якою розгорталася гуманітарна агресія. У 2018 році, виступаючи на форумі “Нова стратегія миру та безпеки”, видатний український правник і дипломат, колишній суддя Міжнародного кримінального суду Володимир Василенко роз’яснив різницю між цими двома формами нападу: “Мета збройної агресії – фізичне знищення сторони, проти якої вона чиниться. Мета гуманітарної агресії – це знищення національної ідентичності країни. Країна може зазнати поразки внаслідок збройної агресії, але вона неодмінно звільниться і відновиться, якщо буде збережено її ідентичність. Якщо країна втрачає свою ідентичність, то вона ніколи не відновиться і ніколи не стане знову незалежною державою”.

Війну проти історичної пам’яті вчений назвав складником гуманітарної агресії. Володимир Василенко своє життя присвятив розкриттю історичної правди про Голодомор.

У цій війні, ззавдячуючи “п’ятій колоні”, кремль зберігає вплив як в гуманітарній так і в політичній сфері. Чисельність жертв у 3,5 млн  - це завдання кремля. Саме на таких втратах українців від Голодомору наполягав та наполягає історик Кульчицький. Проте він не завжди був таким категоричним.

Так, у вересні 2006 року газета “Українець в Іспанії” опублікувала його інтерв’ю, в якому Кульчицький озвучив офіційну позицію Інституту історії України НАНУ: “За різними даними, протягом 1932 – 33 років Голодомор забрав життя від семи до десяти мільйонів українців, – 25 тисяч чоловік щодня помирали з голоду. З карти України зникали цілі села”.  За його словами – вилучали не лише зерно, а й всі продовольчі ресурси в Україні та на Кубані.

Минає два роки і історик Кульчицький заявляє, що у “багатолітній дискусії про чисельність жертв Голодомору” нібито поставлено крапку. Так цей історик відгукнувся на заяву директорки Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України Елли Лібанової, яка на конференції у Києві у вересні 2008 року заявила, що прямі втрати “населення України” від “голоду 1932 – 1933 років” склали 3,4 млн «осіб».

Журналістським розслідуванням з’ясовано, що Інститут демографії, створений у 2002 році за підтримки тодішнього віце-прем’єра з гуманітарних питань Д. Табачника, став головним адвокатом в Україні російської пропагандистської версії про “всесоюзний голод”. Вже 12 листопада 2008 року співробітники цієї установи О. Рудницький і Л. Слюсар на прес-конференції заявили, що, за їхніми даними, демографічні втрати України від голоду нібито склали «3,5 млн осіб», з яких 2 млн – міське населення, 1,5 млн – сільське.

Дивні підрахунки та ігнорування архівних документів, наукових досліджень, а також заперечення злочину геноциду – це один із прикладів підтримки путінського режиму.

Попри це, незрозуміло чому у 2009-му році СБ України  вирішила провести науково-демографічну експертизу для встановлення чисельності жертв від злочину. Як можна використовуючи демографічні методики для розкриття масових вбивств? Це було серйозною помилкою, яку сьогодні  намагається використовувати «п’ята колона».   Такі експертні дослідження проводять судові експерти, криміналісти, та правники а не демографи.

До цієї  групи демографів долучився Олег Воловина, який проживає в США, ніякого відношення немає до дослідження Голодомору, однак з’явився в Україні задля приховування злочину кремля. Саме ця особа надавала установки демографам та історикам про те, що в  у 1932-1933 рр. «померло 3,5 млн осіб». Виникає питання, що спільного між кремлівським пропагандистом Кондрашиним про «померлих 3,5 млн» та Воловиною?

Новітні наукові дослідження та судові експертизи чітко встановили, що комуністичний режим винищив 10,5 млн українців. Науковців та дослідників, які знайшли нові історичні документи, що підтверджують чисельність жертв Голодомору, – намагаються виставити  “фальсифікаторами”.

Показовим прикладом спецоперації кремля є те, що у 2008 – 2009 роках російські пропаганди неодноразово звинувачували  СБУ у  нібито “фальшуванні” матеріалів кримінальної справи № 475 щодо організаторів Голодомору. Натомість, до інформації Інституту демографії щодо «померлих  3,5 млн осіб»  російські пропагандисти ставляться з довірою. Аналогічно у 2021 – 2022 роках, після оприлюднення даних комплексних судових експертиз, ворожа пропаганда знову атакувала СБУ та дослідників Голодомору, використовуючи ті ж самі методи.  

                                                           російська пропаганда у 2009 році…

                                                 російська пропаганда  у 2021-му

Гроші в обмін на правду: що стоїть за новиною про добудову Музею Голодомору?

Російський наратив про 3,5 млн жертв Голодомору з посиланням на український Інститут демографії також почали активно просувати за кордоном. У 2015 році група істориків на чолі з професором Гарварду Сергієм Плохієм вимагала не фіксувати на Меморіалі жертвам Голодомору-геноциду, який готували до відкриття у Вашингтоні, дані про вбивство комуністичним режимом 7 – 10 млн українців. Натомість у листі до голови Крайового комітету США з визнання Голодомору Михайла Савківа Плохій і його однодумці наполягали на підрахунках на їх думку “авторитетних” демографів у 3 – 5 млн.

У тому ж 2015 році в Україні був створений “Науково-дослідний та освітній центр вивчення Голодомору” (HREC in Ukraine) – філіал канадського дослідно-освітнього консорціуму з вивчення Голодомору, заснованого Фундацією родини Темертей із Торонто. Джеймс Темертей – це канадський бізнесмен українського походження, що позиціонує себе як мецената. Темі Голодомору він приділяє неабияку увагу, щоправда, спрямовує зусилля не на утвердження правди про злочин комуністичного режиму, а на її приховування.

Так, директоркою HREC була призначена Л. Гриневич – пропагандистка з музею леніна та ідейна послідовниця історика С. Кульчицького. Саме вона розпоряджається значними сумами коштів від Фундації родини Темертей. До прикладу, у грудні 2021 року було публічно оголошено про надання HREC “подарунку” у 700 тисяч доларів – нібито на “сприяння обізнаності та розуміння Голодомору”. Проте фінансову підтримку від канадського “благодійника” отримують лише ті дослідники, які доходять у своїх працях до “правильних” висновків.

“На жаль, благодійні фінансові ресурси було спрямовано на те, аби підірвати, а не підтримати українську історіографію про втрати внаслідок Голодомору, – писала в серпні 2022 року про діяльність HREC американська дослідниця Вікторія Малько, – Центр розпочав в Україні “війну жертв”, в якій “переможців” нагороджують грантами та призами, а ті, хто “програв”, втрачають право на публікацію, якщо вони кидають виклик парадигмі, яку просувають лояльні до кремлівської ідеології учні історичної школи професора Кульчицького – Геннадій Єфіменко і Людмила Гриневич”.

“У пана Темертея тут, у Києві, свої кадрові вподобання. Своїм обранцям він дає гранти. У вигляді серйозних грошей”, – стверджував у той же час відомий український правозахисник, президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман.

Канадський бізнесмен прагне ляльководити українською історичною наукою. Крім того, він намагається впроваджувати потрібні йому тези у свідомість українців через контроль над гуманітарною сферою держави. Так, за даними наших джерел, пан Темертей не перший рік веде боротьбу за добудову Національного музею Голодомору-геноциду. Що спонукає «мецената» до таких дій? Очевидно, що канадського “благодійника” цікавлять не стіни Музею, а їхнє наповнення.

Наприкінці вересня українські ЗМІ облетіла новина про те, що уряд Канади допоможе Україні добудувати Музей Голодомору. Про це українським ЗМІ стало відомо  22 – 23 вересня, під час візиту Президента України Володимира Зеленського до Оттави. Та що насправді стоїть за цим скупим повідомленням?

Із достовірних джерел стало відомо, що фінансування добудови Національного музею хотів взяти на себе саме Джеймс Темертей, а не канадський уряд. Бізнесмен намагався використати уряд Канади та виставити через нього українській владі умови для виділення коштів на музей. Його мета –  взяти під контроль створення експозиції Музею та зафіксувати, що у 1932-1933 рр. «померло 3,5 млн осіб».

Канадський уряд від такої пропозиції відмовився. Керівництво України повинно зробити правильні висновки, оскільки це – питання державної безпеки. Національний музей Голодомору-геноциду – є важливим центром у збереженні української ідентичності, тому питання розбудови музею має перебувати під контролем держави.

Темертей в Україні захищає не українські інтереси а кремлівські наративи. Чого варте лише видання книги журналістки Енн Епплбаум “Червоний голод. Війна Сталіна проти України” у 2018 році видавництвом HREC PRESS. Її книгу переклали та широко рекламували в Україні. Проте  уважно ознайомившись з викладеними висновками у книзі Епплбаум, де чорним по білому написано, що Голодомор не відповідає критеріям геноциду, на відміну від Голокосту. Це заперечення геноциду українців. Виникає питання до Темертея, чи визнає він Голодомор геноцидом та фізичне знищення 10,5 млн українців?

Заперечення Голодомору як геноциду у книзі Енн Епплбаум “Червоний голод. Війна Сталіна проти України”

Наведені вище факти – це лише верхівка айсберга, адже до спецоперації кремля в Україні  на різних її етапах були залучені й інші українські та іноземні посадовці, політики, історики, громадські діячі. Темою окремого розслідування, до прикладу, має стати діяльність колишнього міністра культури та інформаційної політики України О. Ткаченка та чинного директора Українського інституту національної пам’яті А. Дробовича, які ліквідували Інститут дослідження Голодомору, звільнили усіх провідних вчених, заявляючи що це умова Темертея для фінансування добудови Музею. 

Українське суспільство має бути  пильним та не дати можливості кремлю проводити свої спецоперації, мета яких знищити Українську державу  та українську націю. 

В подальших своїх журналістських розслідуваннях, які стосуються загрози національної безпеки України в сучасному світі,  розкриємо й інші факти проведених кремлем та «п’ятою колоною» в Україні спецоперацій задля приховування правди про Голодомор-геноцид українців.

Слава Україні!