«Вам що, мало 3,5 млн «померлих»?»: Прихована правда про Голодомор – плата України за відсутність національної історичної школи

Виборовши Незалежність та скерувавши свій вектор розвитку  до  вступу в Європейський союз та НАТО, Україна допустила стратегічну помилку не створивши незалежну Українську Церкву та не розробивши стратегію розвитку гуманітарної  сфери. Саме ці провали призвели до чергової війни росії проти Української держави. 

Засудження комунізму та рашизму: шлях України – через осмислення минулого

25 листопада Україна та світ вшановуватимуть українців, яких знищив комуністичний тоталітарний режим під час Голодомору-геноциду 1932-1933 рр.  Наслідки особливо тяжкого  злочину геноциду  ми відчуваємо і 90 років по тому. 

Після 24 лютого 2022 року українці могли переконатися, що злочини минулого не можна просто залишити в історії: якщо не дати їм належної оцінки, не притягнути винних до відповідальності, – вони мають властивість повторюватися. Інша істина, що нині стала очевидною: історія – це не просто набір цікавих сюжетів, а історик – не просто людина, яка їх переповідає.

Історія безпосередньо впливає на наше життя, не питаючи дозволу, – так само як політика. Причому саме політика часто випливає з історії, а не навпаки. Так, рашистський режим, вбиваючи українців, керується, значною мірою, історичними мотивами, використовує методи своїх попередників. З іншого боку, українська нація переможе у цій війні лише завдяки осмисленню свого минулого.

За понад 30 років Незалежності Українська держава не змогла домогтися юридичного засудження Голодомору 1932 – 1933 років геноцидом українців на міжнародному рівні. Парламенти 35-ти країн світу визнали Голодомор геноцидом українського народу, що є вкрай важливим, проте юридичне засудження комуністичного режиму, спадкоємицею якого є сучасна росія, як злочинного та людиноненависницького – це прерогатива Міжнародного суду.

«Кремль»  90 років приховує правду про геноцид українців. З цією метою проводить проводить гуманітарні диверсії в Україні та світі, нав’язуючи дискусії: “Чи геноцид це був, чи не геноцид?”, спеціально відволікаючи від головного – вивчення наслідків злочину. Сьогодні в пріоритеті у держави перемогти рашистський режим. В той же час ми повинні  збирати докази геноциду українців 2022-2023 рр. Визнання обох – і сталінського, і путінського – це пов’язані між собою процеси: не можна давати оцінку рецидиву хвороби, не розібравшись з патогеном, який викликав її вперше.

Історія злочину Голодомору-геноциду українців 1932 – 1933 років потребує нового осмислення з урахуванням сучасних реалій та міжнародного права. Це – виклик для української наукової спільноти, зокрема – для правників, криміналістів, а  також  істориків. Тому постають питання: у якому ж стані наразі перебуває українська історична наука, чи була сформована за 32 роки Незалежності справжня національна історична школа? Вивчивши ці питання, зроблено висновок, що нажаль в Україні дотепер діє  «радянська історична школа».

3,5 млн жертв: “правда” про Голодомор від комуністичного ідеолога

За 32 роки змінилося ціле покоління, проте в історичній сфері досі перебувають окремі одіозні особи, що дотепер  ідеологічно обслуговують «кремль». Під час радянської окупації України до 1991 року – це було зрозуміло, проте з моменту отримання Незалежності завдання кожного громадянина України захищати суверенітет та територіальну цілісність держави.

Однак, чомусь це не стосується співробітників Інституту історії України НАНУ Генадія Боряка,  Станіслава Кульчицького, Людмилу Гриневич, які у своїх працях намагаються приховати злочин геноциду під різними інтерпретаціями та заперечують масштаби наслідків – знищення 10,5 млн українців.

Починаючи з 1988 року, саме історику С. Кульчицькому комуністична партія  доручила контролювати  дослідження, пов’язані з Голодомором. Це була відповідь режиму на створення у Сполучених Штатах комісії Джеймса Мейса.

У березні 1988 року в “Українському історичному журналі” С.Кульчицький опублікував брошуру “1933: трагедія голоду”, в якій заперечується не лише факт геноциду, а й взагалі організований характер масового голоду. А чисельність «померлих», а не знищених, історик Кульчицький оцінив у 3,5 млн осіб. Обидві тези і сьогодні просуває російська пропаганда, проте все це загортає в обгортку “всесоюзного голоду”.

10 грудня 2021 року послідовник С. Кульчицького історик Геннадій Єфіменко у виданні «Главком» опублікував статтю “Померло ЛИШЕ 3,5 млн. осіб” або блюзнірство як принцип”. У своїй статті Єфіменко нападає на  американську дослідницю Голодомору Вікторію Малько через те, що вона засумнівалась у цифрі 3,5 млн «померлих осіб», яку вивів Кульчицький.  Невже 3,5 млн –  це мало?!: волає автор статті.

Логіка Єфіменка – це мова манкуртів, яка підтримує окупантів. Так, вже зараз  путінський режим заявляє про три тисячі загиблих мешканців Маріуполя. В той час коли свідки вказують про знищення більше 100 тис. маріупольців.

Цькування українських істориків як робота

7 вересня 2021 року у Києві відбувся Міжнародний форум “Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо”, на якому були вперше озвучені сучасні наукові дослідження та висновки комплексних судових експертиз, проведених СБУ. Вчені та експерти встановили, що жертвами Голодомору 1932 – 1933 років стали 10,5 млн українців, з яких 9,1 млн в УСРР, та ще 1,4 млн – на українських етнічних землях  Північно-Кавказького краю (Дон, Кубань). Серед вбитих голодом – понад 4 млн дітей.

Ці дані збігаються з оцінками жертв українців, які підтверджуються сучасниками та очевидцями Голодомору, іноземними дипломатами та  розсекреченими архівними документами.

Встановлення на 90 році правди про чисельність жертв геноциду, активізувало «п’яту» колону в Україні. Вже 1 грудня був опублікований так званий “Відкритий лист науковців і громадськості щодо фальсифікацій у сфері дослідження та поширення інформації про Голодомор-геноцид українського народу”, у якому провідних дослідників та судових експертів намагалися звинуватили у нібито «фальсифікації чисельності жертв”.

Перший підпис під зверненням поставив історик  С. Кульчицький, а слідом розписалася ціла плеяда його послідовників: Г. Боряк, Л. Гриневич, Л. Якубова, Г. Єфіменко, В. Кіпіані, С. Квіт, І. Патриляк. Крім того, цей ганебний лист підписували особи, які не мають жодного відношення до історії або до дослідження злочину Голодомору.  Як бачимо, С.Кульчицький, підготував собі зміну, яка приховує історичну правду та намагається монополізувати тему Голодомору, огородити її від дослідників, що не бажають надалі рухатися в руслі радянської історичної школи.

«П’ята колона» використовує для проведення  антиукраїнської діяльності  грантові кошти. Так, в грудні 2021 року канадська Фундація родини Темертей подарувала 700 тисяч доларів Науково-освітньому консорціуму з вивчення Голодомору (HREC), який очолює Людмила Гриневич, – “для сприяння обізнаності та розуміння Голодомору”. Консорціум Гриневич відомий, зокрема, просуванням в Україні праці журналістки Енн Епплбом, яка взагалі заперечує, що Голодомор був геноцидом українців.

Заперечення Голодомору як геноциду у книзі Енн Епплбаум “Червоний голод. Війна Сталіна проти України”

І Гриневич, і Єфіменко працюють старшими науковими співробітниками в Інституті історії України. Які наукові дослідження з теми Голодомору вони опублікували за останні роки? Судячи з відкритих джерел – останні публікації вчених на цю тему у наукових виданнях датуються 2014 роком. Опісля були лише  блоги, інтерв’ю, дописи у Facebook.

А що з власне науковою роботою? Адже припускаємо, що зарплатню в Інституті історії платять не за лайки у соцмережах. За достовірними даними наших джерел, ці науковці вже три роки поспіль взагалі не виконують своїх затверджених індивідуальних  планів роботи, отримавши в той же час біля 3 млн гривень заробітної плати. Чи немає тут ознак корупції?

Історик Брехуненко та його зізнання

Торкаючись проблеми відсутності в Україні національної історичної школи, не можна оминути увагою фігуру ще одного українського історика Віктора Брехуненка, який незрозуміло з яких спонукань долучився до групи “Вам що, мало 3,5 млн жертв?!”, яка мала на меті дискредитувати сучасні наукові дослідження та висновки судових експертиз щодо чисельності  жертв Голодомору.

Ці особи розділили “фронт робіт” на декілька напрямків. Так, голова УІНП А. Дробович, спільно з колишнім  міністром О. Ткаченком, звільнили директорку Музею Голодомору-геноциду, усіх провідних дослідників та ліквідували Інститут дослідження Голодомору;  Боряк, Патриляк та Дробович намагалися знищити новітні дослідження;  Брехуненко взяв активну участь у намаганні дискредитувати докторську дисертацію з теми геноциду українців О. Стасюк. Однак,  вчена захистила свою наукову роботу в суді.

Як історик Брехуненко опинився у цій компанії? Можливо, причина – це банальна образа на свою колишню керівницю? У квітні 2019 року він очолив Інститут дослідження Голодомору. На посаді пробув до лютого 2020-го, а причиною звільнення стало порушення вимог законодавства щодо сумісництва –  перебування на двох керівних посадах одночасно, що є корупційним діянням.

Перед звільненням Брехуненко  підготував доповідну записку, у якій виклав своє бачення щодо подальших досліджень Голодомору. Копію цього документа журналісти отримали у своє розпорядження.

Цікаво, що на той момент вчений вважав недостовірними висновки Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи, який у 2009 році розрахував «надсмертність» від голоду на рівні 3,9 млн осіб. “Заперечити їхню логіку обчислень нескладно. Достатньо висмикнути з їхніх розрахунків збережену у Москві порайонну статистику, і увесь будиночок руйнується. Вони ж самі пишуть про вади тогочасного обліку!”, – писав Брехуненко у грудні 2019 р. Та справедливо зазначав, що сталінський режим був зацікавлений у фальшуванні офіційної статистики.

Титульна сторінка доповідної записки директора Інституту дослідження Голодомору Віктора Брехуненка, 18 грудня 2019 року

Критика В. Брехуненком методики підрахунку втрат від Голодомору Інституту демографії

Якщо Віктор Брехуненко у своїй доповідній виклав правду, а потім став на бік «п’ятої колони»,  –  це означає, що він сам де-факто визнав себе негідником та  намагається приховати правду про геноцид українців. Чи підштовхнула його до цього особиста образа, чи прагнення отримати вигоду для себе – не надто важливо. Проте сумно констатувати, що у фахового вченого не знайшлося гідності та мужності, щоб відстоювати інтереси України.

Відсутність національної історичної школи може дорого обійтися Україні під час повномасштабної війни з московитами. «кремль» використовує історію як зброю проти України і нам це потрібно усвідомити. Щоб вистояти та зберегти свою державність – українці мають зберегти свою ідентичність і звільнитися від ворожих ідеологічних наративів.