Українському живописцю, монументалісту, графіку Віктору Зарецькому – 97, фото

Народився майбутній художник-модерніст, «шістдесятник» 8 лютого 1925 в Білопіллі, що на Сумщині.

Походить з шанованого козацького роду Зарецьких, що, за переказами, були одними із засновників міста Білопілля в XVII столітті.

Про це у середу нагадує Україна молода.

Талант Зарецького став помітним ще під час навчання у Київському художньому інституті.

Підкорив він не тільки викладачів, а й свою харизматичну колегу, майбутню дружину Аллу Горську.

Це було справді унікальне й творче подружжя. Красномовним є сам факт, що Горська була однією із засновниць руху шістдесятництва. Зарецький дуже любив і підтримував її в усьому. Та й сам демонстрував позицію - не хотів зображати партійну номенклатуру.

Раптова й загадкова втрата коханої стала для нього дуже сильним ударом. Те, як художник кохав Горську демонструють його листи: «Здрастуй, дороге сонечко! Не їду я на цілину – не хочу! Хочу бути з тобою і не хочу бути верхоглядом. Взявся за тебе – тримайся і люби. Взявся за поліську Україну, людей –люби» (Горностайпіль – Київ, 4 квітня 1961 р.).

Варто нагадати, що радянські спецслужби "організували смерть" художниці в помешканні її свекра у місті Василькові Київської області. Її похорон перетворився на справжній протест проти комунізму.

Смерть дружини надовго вибила Віктора Зарецького з життя. Художник впав у глибоку депресію. Його втіхою стало монументальне мистецтво, яким він продовжив займатися до кінця свого життя та відкриття першої приватної художньої школи у Києві. У 1977 він взяв другий шлюб з дочкою свого вчителя Майєю Григор'євою.

Попри пережиту трагедію і "сірість" Радянського союзу, Зарецький творив яскраві, квітучі та сповненні життя картини. Його мистецтво і досі закохує в себе з першого погляду.

Творчість Віктора Зарецького характеризується багатовекторністю стильових уподобань, пошуком нового у традиційному. Ранні полотна позначені виразними композицією, ритмікою, силуетом, пошуками національної характерності — «Жаркий день», «Шахтний двір», «Беруть льон. Портрет ланкової П. Сироватко», «Дівчата», «Червоне марення», «Оля».

1955 року художник переїхав на Донеччину. Через певний час було надруковано роботу Зарецького «Шахтарі. Зміна». На шахті Зарецький написав картини «Після війни», «Жаркий день», «Шахтний двір». Як зазначає Ігор Шаров, кульмінацією шахтарської теми була велика картина «Після зміни». Троє людей біля сірої стіни. Шахтар, молодий хлопець, лежить, поклавши руку під голову. Дівчина посміхається, мабуть жартує з хлопцями. Другий хлопець стоїть біля стіни і курить. Гола правда тяжкої праці. Міністр культури Бабійчук сказав, що після такої картини ніхто не піде працювати на шахту. Цілком випадково картина потрапила до Москви на виставку, де отримала диплом 1-го ступеня, її було висунуто на золоту медаль Всесвітнього молодіжного фестивалю у Москві. Проте українське начальство домоглося її усунення з виставки і медалі Віктор не отримав. З тих часів картина 30 років пролежала в майстерні. 1990 року її придбав швейцарський колекціонер.

У монументально-декоративних роботах художника, створеними у співавторстві з дружиною Аллою Горською, відчутний вплив народного мистецтва. Вони характеризуються яскравістю, життєствердністю. Серед найвідоміших монументальних праць — декоративне оздоблення (мозаїка) середньої школи у Донецьку (разом із Г. Зубченко, Г. Синицею, Г. Марченком) у 1965—1966 роках, мозаїчне панно «Прапор перемоги» в Музеї молодогвардійців у Краснодоні (тепер - Сорокине) (разом із Б. Плаксієм, А. Лимарєвим, О. та В. Смирновими) у 1968—1970 роках.

Віктор Зарецький створив галерею портретів відомих українських діячів — Олеся Гончара, В. Касіяна, М. Яцківа, Л. Миронової, В. Шевчука, І. Заславської, О. Горського, Р. Недашківської, О. Зарецького, самобутнє полотно «Світлий спогад. Автопортрет з дружиною».

1978 року відкрив власну художню студію. Розробив оригінальну педагогічну систему — «Роздуми біля полотна», текст якої вперше опублікував його син О. В. Зарецький в журналі «Образотворче мистецтво» (№ 1—2 за 1993). У художній студії навчалося понад 200 учнів. Серед них — відомі митці: Арсен Савадов, Олеся Авраменко, Олександр Куріненко, Лариса Піша, Марина Соченко, Тарас Лобода, Микола Шкарапута та інші.

Художник також написав, а частково надиктував лапідарні яскраві спогади. У його спадщині також нотатки, нариси, епістолярій. Ці тексти публікувалися у першій половині 1990-х, а 2009 року були видані окремою книгою «Художник Віктор Зарецький. Пошуки коріння».

На початку 1980-х років митець захопився мистецтвом сецесії. У його роботах цього часу естетичне починає переважати над соцартівським, ідеологічним, що споріднювало його з мистецтвом андеграунду. Пластична мова Зарецького-неомодерніста позначена активною колористикою народного мистецтва, розмаєм орнаментальних стилізацій, застосуванням фантастичних золотих і рубінових кольорів. Дії, сюжету та людським постатям відводиться другорядна роль задля декоративізації цілого.

Після того, як упала «залізна завіса», творчість видатного художника набула широкого розголосу за межами України. У 1994 р. за картини останніх років життя «Солдатка», «Ой кум до куми залицявся», «Літо», «Весняні клопоти» та «Дерево» Віктора Зарецького посмертно удостоєно Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Творчість Віктора Зарецького є чи найбільш дослідженою серед українських художників другої половини ХХ ст. Йому присвячено статті, курсові, дипломні, дисертаційні роботи. Видано ґрунтовні монографії: «Митець, рокований добою» Лесі Медведєвої (2006) та «Терези долі Віктора Зарецького» (2008, 2011) Олесі Авраменко.

Як повідомляла УМ,  8 лютого виповнилося 200 років від дня народження Опанаса Марковича (Маркевича), українського фольклориста, етнографа, діяча Кирило-Мефодіївського товариства, чоловіка письменниці Марко Вовчок.