Українському письменнику Пилипу Капельгородському – 139

Пилип Капельгородський, український письменник, жертва сталінського терору – народився 26 листопада 1882 року на Сумщині. Він здобув собі ім’я не тільки на літературній ниві як поет, прозаїк та публіцист. Ще він був видатним сходознавцем, який зробив чималий внесок у розвиток орієнталістики.

Про це у п’ятницю нагадує Україна молода.

Попри те, що сім’я була багатодітною, хлопчину віддали до земської школи, потім до духовного училища. Але в бурсі панувала атмосфера придушення будь-якого прояву свободи, за яку бурсаки неодноразово потрапляли до карцерів. Пилип не був вийнятком, і через свій надто незалежний характер частенько відбував покарання в темній. Зрештою був виключений з навчального закладу.

Батьки наполягали на продовженні навчання, під їхнім впливом Капельгородський вступив до Полтавської духовної семінарії. Там він потоваришував із Симоном Петлюрою, який залучив Пилипа до участі в Революційній Українській партії. Водночас семінарист організував випуск рукописного журналу “Світанок”. У майбутньому повість “Записки семінариста”, у яких автор яскраво описав цей період життя, принесуть йому визнання та популярність.

У 1902 році невгамовний Пилип разом із іншими взяв участь у “семінарському бунті”, вимагаючи введення до навчальних програм українознавства й послаблення суворого режиму в семінарії. Окрім цього, учасники активно виступали на боці селян, які також повставали проти свого пригноблення. Зрештою Капельгородського виключили з навчального закладу й відправили до батьків у село під пильний нагляд поліції.

Не стріляй… бо то брат твій, покривджений брат,

шматка хліба на волі шукає…

То недоля лиха і старих, і хлоп’ят

на широкий майдан виганяє…

Не стріляй, бо настане жадана пора:

розкуються заковані люди!

І розвіється димом неправда стара, –

ні раба вже, ні ката не буде!

Це призвело до чергового арешту в квітні 1909-го. За пів року в Новочеркаську відбувся суд, на підтримку Пилипа були організовані масові демонстрації, і під тиском громадськості судді визнали арештанта невинним, але рекомендували покинути Кубань.

Цього разу Капельгородський вирішив не випробовувати долі й подався на Північний Кавказ, де влаштувався журналістом у місцевій періодиці. Основну роботу поєднував зі збиранням етнографічних та історичних матеріялів про етнічне населення цього краю.

На зламі XIX-XX століть на Кавказі загострилося протистояння між терськими козаками та горцями-кочівниками. Капельгородський спробував вивчити причини такого стану речей. Зібраний ним в Чечні та Караногаї (нині Ногайський район Дагестану) багатий матеріял став основою для доповіді, зробленої в 1909 році на редакційній вечірці літературно-наукового журналу “Російське багатство”. Виступ викликав чималий інтерес. Невдовзі відбулася зустріч Пилипа з головою Ради міністрів Російської імперії Петром Столипіним. Капельгородському запропонували посаду начальника дільниці (пристава) в Караногаї для проведення реформ на покращення життя місцевого населення.

На цій посаді Пилип викрив і віддав під суд багатьох чиновників-хабарників і розкрадачів державних коштів. За громадські гроші почав буріння артезіанських колодязів, спорудив водогін, заклав сад і парк, рибний ставок, будував громадські будівлі: школу з пансіоном і майстернями, народний дім із бібліотекою та кінотеатром, склад сільськогосподарських машин, громадську стайню. Пилип Осипович провів і шкільну реформу, почавши навчання у знову побудованої школі за своєю власною методикою. За сім років життя серед кочівників-караногайців він підготував працю з історії цього народу, починаючи з ХІІ століття.

До України Пилип повернувся в січні 1918-го й одразу ж поринув у громадське життя, де проявив себе активним прихильником українізації. За що й був невдовзі заарештований. Але йому вдалося втекти з-під варти. Переховуючись у Прилуках, Пилип підтримував Директорію Української Народної Республіки, очільником якої був його давній друг Петлюра.

У 1920-х Капельгородський повернувся в Лубни й працював редактором місцевих газет. Звісно, що й тут його заґратували за участь у “націоналістичній повстанській організації”, проте не надовго. Зрештою, Пилип переїжджає до Полтави де й проведе решту життя.

У березні 1938-го Капельгородського знову звинуватили в приналежності до “підпільної націоналістичної контрреволюційної військово-повстанської організації, головне завдання якої – підготовка збройного повстання з метою повалення Радянської влади та відновлення капіталістичного ладу в Україні”. Тут йому пригадали всі “гріхи молодості”.

Вирок не заставив себе довго чекати. Постановою Особливої Трійки УНКВС в Полтавській області від 5 квітня 1938 Капельгородського засудили до розстрілу, “як найлютішого ворога компартії і радянської влади”, і 23 червня вирок був приведений у виконання.

В історію літератури Пилип увійшов із романом “Шурган” (1932), у якому зобразив усю трагічність громадянської війни на Кубані. Повість “Я стверджую” була присвячена виживанню караногайського народу в умовах царської “тюрми народів”. Але, як вже було зазначено, найпопулярнішою стала автобіографічна хроніка “Записки семінариста”, в якій письменник описав армійський режим і гнітючу атмосферу, що панувала в навчальних закладах.

Михайло Стельмах написав: “Чим же славним і красним було життя цього письменника – одного з кращих прозаїків українського красного письменства? Роман “Шурган” і повість “Непорозуміння” є вершиною творчості Капельгородського. Ці твори будуть жити в пам’яті поколінь, як і образ славного письменника, вірного сина своєї Вітчизни”.

Як повідомляла УМ, народився відомий українець – художник Опанас Заливаха – 26 листопада, у 1925 році в селі Гусинка на Харківщині в родині коваля.