Сергій Параджанов (1924-1990) народився в Тбілісі. Так сталося, що три країни називають його своїм - Вірменія, Грузія та Україна.
В цих країнах (тоді ще республіках) Параджанов жив і творив. Крім них була ще й зона – звичайна тюремна зона, місце позбавлення волі, де Параджанов відбував ув’язнення. Там він, до речі, теж був «своїм». І зовсім не нудився світом у неволі.
Принаймні, великої різниці між СРСР і в’язницею не бачив. Де б він не був, де б не жив – цей чоловік всюди знаходив джерела натхнення і з неперевершеним артистизмом втілював у життя власні ідеї. Для нього не було високого і низького, адже це «низьке» він завжди умів підняти до рівня високого – унікальна риса, притаманна лише справжньому художнику.
Хто зміг розкрити геніальну (високу) прозу Коцюбинського так, як це зробив Параджанов? Тонко відчути українськість, вишукано показати гуцульський світ, розкрити таємницю гуцульської душі, таємницю людських стосунків? Параджанов. Або, згадайте його «Ашик-Керіба» чи «Колір граната»… Але той самий Параджанов міг зі шматків розбитих тарілок, пляшок, котрі викидали на смітник, та з іншого непотребу і мотлоху зробити дивовижної краси речі (декілька разів виставку робіт Параджанова привозив до Києва музей митця в Єревані, і то було незабутнє враження).
Лише Параджанов міг спостерігати за мухою, що потрапила в цукровий сироп, а потім з ентузіазмом розповідати про це, як про щось неймовірно грандіозне й захоплююче. І це було набагато цікавіше слухати, аніж майстер-класи багатьох тодішніх «знаних» режисерів, від яких віяло просто незнищенною радянськістю, або ж власним пихатим егоїзмом (що, до речі, теж є однією з ознак цієї радянщини).
Параджанов був абсолютно вільною людиною. Тому він був своїм і серед інтелектуалів, і серед простих селян-гуцулів, і серед зеків. Чужим він був лише для тих, кого його свобода лякала, подразнювала, непокоїла, хто на підсвідомому рівні відчував загрозу власному упорядкованому світу, упорядкованим та розписаним істинам і смакам, хто жив за принципом «бути як усі».
Тому якось дивно поряд з ім’ям Параджанова читати регалії: «народний артист України» чи ще щось у такому роді. Звісно, народний. Але чи може бути щось суттєвішим за талант і просто звання Художника?
У Люксембурзі 19 травня відбулася церемонія ексгумації праху лідера Організації українських націоналістів (ОУН), полковника Андрія Мельника і його дружини Софії. >>
Головний меседж збірника – довести міжнародній спільноті, що нинішня війна є продовженням багатовікової політики Кремля зі знищення української та кримськотатарської ідентичностей. Вихід видання англійською мовою став вагомим кроком у деконструкції російських міфів на світовій арені. >>
Докторська дисертація Олесі Стасюк «Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932–1933 років в УСРР» пройшла через 36 офіційних перевірок – наукових висновків, рецензій та експертиз. >>
Сьогодні виповнюється 82 роки з початку депортації радянським режимом кримських татар із Криму – у цей день в Україні на державному рівні відзначають День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. >>
Пам'ять про жертв політичних репресій – не лише сторінка минулого, а пересторога для сьогодення і майбутнього. >>
Пам’ять жертв політичних репресій — людей, які постраждали від масового терору радянської влади, традиційно вшановують в Україні у третю неділю травня. >>
