Алла Горська: 90 років від дня народження української шістдесятниці

Сьогодні виповнюється 90 років від дня народження Алли Горської - української громадської діячки, правозахисниці, художниці, шістдесятниці.

 

Алла Горська (1929-1970) була дочкою відомого кінодіяча Олександра Горського, одного з засновників українського кіно (співпрацював з Олександром Довженком), пише "Укрінформ".

 

Народилася в Ялті. Випускниця Київського художнього інституту. Упродовж 1959-1962 років працювала над творами шахтарського циклу, виконувала роботи в селах Чорнобильського району Київської області.

 

Із 1962 року проводила громадську діяльність у клубі творчої молоді "Сучасник".

 

Брала участь у виявленні місць поховань розстріляних органами НКВС на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, у Биківні.

 

Від 1965 брала активну участь у дисидентському русі: подавала листи-протести до органів держбезпеки, виїздила на політичні суди, у т.ч. на суд, що чинився над В’ячеславом Чорноволом у Львові, надавала моральну та матеріальну підтримку політв’язням та членам їхніх родин.

 

1968 року підписала "Лист-протест 139" проти порушень Конституції СРСР на політичних судах. Двічі виключалася зі Спілки художників.

 

У 1965-1970 роках виконала у співавторстві низку монументальних мозаїк у Києві, Донецьку, Маріуполі та Сорокиному.

 

Алла Горська була вбита 28 листопада 1970 року у Василькові, що на Київщині, з політичних мотивів. Тогочасна офіційна версія - Горську вбив свекор, який потім і сам наклав на себе руки, кинувшись під поїзд.

 

"Радянські каральні органи могли вигадати будь-яку "легенду", аби тільки завуалювати власний злочин. Відомо, що останнім часом художниці постійно дзвонили невідомі, погрожували, за нею стежили", - пише про неї Ірина Жиленко, українська поетеса-шістдесятниця. 

 

Алла Горська з Іваном Світличним та Борисом Нечердою

 

"Алла Горська була однією з найяскравіших особистостей серед усієї плеяди жінок-шістдесятниць. Порівняти її можна хіба що з Ліною Костенко. Обидві - ставні, горді, яскраві, з буйно-золотистими зачісками. Горська завжди називала речі своїми іменами, не завуальовуючи правди. Хтось комусь не міг прямо сказати, що той пише бездарні вірші, чи прозу, а Горська могла. Хтось відводив погляд, ніяковіючи, коли йому в очі брехали (а подібне траплялося на кожному кроці), а Горська погляд не відводила, дивлячись брехуну чи наклепнику прямо у вічі".

 

"І зло від того прямого, наче рентгенівського погляду никло. "Алла, як і Ліна, - чоловік!", - зауважив якось один із близьких друзів Горської. Вона могла висловитись нещадно, майже брутально. У гніві була справжньою фурією, а з друзями, перед якими благоговіла - надзвичайно лагідною. А ще вона вирізнялася особливо царственно-зневажливим ставленням до "благ земних". Убивство Горської завдало відчутного удару по всій українській інтелігенції. "Серед нас усіх не було живішої людини за Аллу. Вона була - саме життя. Вона мусила пережити нас усіх…", - пише Ірина Жиленко.

 

Знищений вітраж "Шевченко. Мати"

 

"Алла жила серед нас, але відчувалося, що вона належала до інакшої породи людей, до породи титанічної, була гребенем розбурханої української стихії. Аллу було неможливо перепинити", - писав про неї історик Сергій Білокінь.

 

"Алла стала символом без страху і вагань в часи загального приниження і брехні. З нею боротися було неможливо. Її можна було тільки вбити", - погоджувалася і колега Горської Ірина Левитська.

 

"Усім нам смерть судилася зарання", - відгукнувся на загибель Алли Горської Василь Стус.

 

Читайте також: 72 роки тому народився український літературознавець, дисидент Валерій Марченко