139 років з дня народження легендарного отамана Михайла Малашка

4 листопада 1885 р. в с. Георгіївці (тепер Мар’їнської міської громади Покровського р-ну Донецької обл.) народився Михайло МАЛАШКО, член Центральної Ради, заступник комісара Донецького басейну від УЦР, отаман Вільного козацтва Луганська (1917 – 1918), отаман куреня Донецького кряжу (1918 – 1919), отаман Катеринославського коша повстанських козацьких військ Армії УНР (1919).

Як інформує УМ, про це 4 листопада нагадав у Фейсбуці  письменник Роман Коваль.

“Пізнати власну історію!” – так ультимативно я назвав передмову до книги “Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії”, - написав у дописі пан Роман. - Писав я книгу в 1998 році. Вийшла вона наступного року. Прологом до неї стали збірка “Кость Блакитний, отаман Степової дивізії” (1997) та опублікований у Дніпропетровську 1994 р. “Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920. по 1.11.1921.”. До мене цей “Отчет...” дійшов не одразу, очевидно в 1998 році. Було там про боротьбу ЧК проти багатьох отаманів, зокрема й Михайла Малашка (Мелашка).

                                               Отаман Михайло Малашко. 

“...Мелашко, по профессии, как он пишет в своей анкете, «фершал», стал популярным атаманом партизанского отряда... – стверджували чекісти. – Этой популярности способствовала его личная храбрость и, бесспорно, административные способности... Он стал рассылать циркуляры вол- и сельисполкомам о том, чтобы на всей Украине существовала «украинська мова», и вводил в школах обучение на Украинском языке”.

“О! Так це мій герой!” – подумав я. Бо ж до книжки про 33 отаманів вирішив брати лише борців за національну Україну.

Найбільше мене вразив драматично-оптимістичний епізод, коли росіяни під конвоєм відправили Михайла Малашка до штабу 4-ї армії. “Здесь проявляются способности Мелашко, о которых сказано выше, – читаємо у тому ж документі, – он сумел 4-х конвоиров из семи его сопровождавших привлечь на свою сторону, а те убили трех остальных и вместе с Мелашко бежали”. Неймовірно! Так це ж герой з героїв! Про нього можна пригодницькі фільми знімати!

Чекісти стверджували, що Михайло Мелашко “собственноручно убивал и мучил людей”. І це мені було до серця. Я вже знав від Юрія Горліса-Горського, що “гуманізм до ворога породжує нові українські жертви”.

Історичний клуб “Холодний Яр” почав шукати нові документи-свідчення про діяльність легендарного отамана, члена Центральної Ради. Олександр Маслак, член нашого клубу, на моє прохання наприкінці 1990-х пішов у ЦДАВО України. Серед іншого він знайшов невідомий документ про Михайла Малашка, у якому стверджувалося, що отаман воював під національним прапором з написом: “За землю і волю – борітеся – поборете”. А політику провадив у “широко Українському ма[с]штабі, уникаючи яких би то не було партійних суперечок, об’єднуючи всіх, хто йде проти білих”.

Вразило мене й визнання більшовиків, що саме виступ отамана Малашка проти “совєтської влади” (насправді влади чужинців) “послужил сигналом открытого выступления партизанских отрядов” у 1920 році. “Несмотря на то, что мелкие и даже крупные партизанские отряды подвергались рассеянию и истреблению со стороны Красной армии в период месяцев май, июнь, июль и август 20 года, повстанчество ширится и растет, принимая эпидемический характер, – засвідчували чекісти. – Выплывают все новые и новые атаманы...” Тобто саме Малашко запалив вогонь грандіозного повстання на Півдні України в 1920-му!

2004 року у ЦДАВО я знайшов спогад його молодшого брата Миколи (і його фотографії). Микола – козак Катеринославського повстанського коша та Армії УНР, учасник боїв, в одному з яких дістав поранення у груди.

Його спомин “Анархісти” (ЦДАВО України. – Ф. 3795. – Оп. 5. – Спр. 78. – Арк. 102 – 103 зв.) став джерелом до моїх нарисів “Повстанець Микола Малашко” та “Любов і ненависть Трифона Гладченка”. Ось уривок з останнього: “Взяти до рук зброю Трифона Гладченка змусив біль за страждання українського народу, – стверджував Микола Малашко. – Гладченко розумів, що тільки любов’ю не визволити свого народу з російської неволі. Тому й синові своєму заповідав не лише любити українців, а й ненавидіти їхніх ворогів. І син змалечку знав, що росіяни – вороги і що їм треба мститися”.

Свідчення Миколи Малашка гарно свідчать про його старшого брата, який напевно був для молодшого прикладом. Мабуть, і сформував ці думки. (Нарис “Повстанець Микола Малашко” можна прочитати у книзі “Багряні жнива Української революції).

Коли у 2019 – 2020 рр. ми разом з Юрієм Юзичем готували книгу “Полковник Болбочан. Спогади, свідчення, документи”, я ще раз переконався, що перше враження про Михайла Малашка було правильне. У виданні про Болбочана ми опублікували спогади Бориса Монкевича “Оборона Катеринослава” – про оборону цього міста наприкінці січня 1919 р. силами Богданівського полку та бронепотяга отамана Михайла Малашка.

“На залізниці курсував бронепотяг із залогою, здається, від Куріня донецького кряжу, – писав сотник Монкевич. – Курінем цим командував військовий фершал (фельдшер. – Ред.) [Михайло] Мелашко – легендарно хоробра людина. Разом з ним курінь виявляв велику бойову силу, [але] без свого отамана курінь був зером (нулем. – Ред.). (...) Отаман [Михайло] Мелашко з броневиком і його ослоною виявляв чудеса хоробрості. Він був тим магнетом, що електризував своїх людей до чину. Але треба було отаманові Мелашкові піти на перев’язку (він був ранений у боях) до перев’язочного пункту, аби перебандажувати свою ногу, як броневик з цілою залогою панічно залишав позиції і тікав. Стрілою вилітав отаман, не докінчивши перев’язки, назустріч своїм козакам.

– Дітки, хлопчики мої, не тікайте, я тут, з вами, – кричав їм назустріч отаман, шкандибаючи на раненій нозі.

І тільки зобачивши свого отамана, «дітки» затримувалися і знову йшли з ним уперед.

– О Господи Боже, навіть перев’язки не дадуть зробити, – говорив отаман, зітхаючи”.

Радію, що 25 років тому я повернув цього легендарного вояка у свідомість нашого народу. Нехай він і зараз, у час лютої війни, піднімає на боротьбу наших “діток”, нехай “електризує” їх “до чину”, а вони нехай завершать справу свого хороброго батька-отамана!, - так закінчує оповідідб Роман Коваль про славетного українського лицаря.

Як повідомляла УМ, українська революція розпочалась 105 років тому.