30 червня 1941 року у Львові було проголошено відновлення Української Держави.
Проголошення відбулось у перший день входу німецької армії до Львову. Разом із німцями у місто зайшли похідні групи Організації українських націоналістів (крило С.Бандери).
Проведенням відновлення незалежності керував Ярослав Стецько.
Цікавий факт, на який мало хто звертав увагу. Відновлено було «Українську Державу», не Українську Народну Республіку, не просто відновлено незалежність України, а саме «Української Держави» - саме таку назву мала Україна в часи гетьманування Павла Скоропадського 1918 року.
Ця назва була знайома німцям з часів гетьмана і, очевидно, мала вказувати останнім на існування колишньої союзницької держави.
Не дивлячись на вкрай різку оцінку німців – націоналісти проголосили цей Акт, обрали уряд та розпочали формування української адміністрації на західних землях України.
Передбачалось утворення українських адміністрацій і на інших територіях, з Кримом у тому числі.
За кілька днів Бандеру заарештували та вимагали скасувати Акт Незалежності, проте провідник ОУН відмовився. Через те, Степана Бандеру та його найближчих побратимів було ув’язнено в німецьких концтаборах, а націоналістів від того часу почали переслідувати.
Проте, ніхто так і не відмовився від відновленої незалежності України. А сам Акт, у подальшому, надихав бійців Української Повстанської Армії – до продовження боротьби.
Зокрема – УПА очолить заступник міністра оборони Української Держави Роман Шухевич.
І хоча остаточної Незалежності вдалось досягти лише 50 років потому, саме ця подія задекларувала усьому світові – українці боролись і будуть боротись за свою незалежність. А цей епізод з нашої історії є прямим свідченням того, що окупант завжди буде окупантом.