Оксана Давида: Голодомор. Геноцид. Гідність. Гендер

Що ховалося під а'ля скандалом з а'ля новим призначенням у Музеї Голодомору? Невже український міністр (!) виконував накази Кремля?!...

Вас здивує четверте слово в заголовку. Розумію. То ж поясню природу такого дивного поєднання.

Нещодавно всі українські медіа жваво обговорювали «конфліктну ситуацію» з фінансуванням розбудови Національного Музею Голодомору в Києві.

Фігурували здебільшого прізвища О.Ткаченка, вже колишнього міністра культури, і нової виконувачки обовʼязків директора музею Лесі Гасиджак.

Дуже дивно, що майже ніде не звучало імʼя Олесі Стасюк, багаторічної директорки Музею, котру в червні 2023 року рішенням суду було відновлено на посаді після незаконного звільнення у 2022 році. І в день поновлення 27 червня 2023 року знову звільнено наказом  О. Ткаченка.

Пані Олеся у 2021 році опублікувала книгу (в співавторстві з президентом Національної академії правових наук О.Петришиним та генералом-лейтенантом СБУ, керівником першої кримінальної справи по Голодомору у 2009 році М.Герасименком), в якій названа підтверджена цифра жертв Голодомору - 10,5 мільйонів українців, що майже в три рази (!) перевищує нібито офіційні дані (3,6 млн), на яких наполягає Інститут Демографії і соціальних досліджень їм. М.В. Птухи НАН України.

На такій цифрі наполягає Росія, яка нарешті визнає «проблему голода в  СССР в 1932-33 годах», але вперто уникає поняття «Геноцид українського народу, спровокований совєцькими режимом Сталіна»

Ось вам і джерело так званого конфлікту.

 Ну майже «СВО», лише ця операція проходить на полях наукових, чи радше псевдонаукових.

Адже, за словами Олесі Стасюк, жодної люстрації серед наукової еліти України не відбулося, і ось такі баталії на користь РФ часто очолюють  девʼяносторічні «світила» совєцької епохи, котріі досі чекають повернення «нашей власти», якце не дивно звучить, особливо в час загарбницької війни РФ на Україні.

То ж міністром якої країни був Ткаченко, якщо він відверто підтримував цифри з московських рук? І власне він і його прихильники, серед яких є і Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті і Л.Гасиджак, одні з організаторів антиукраїнської кампанії , котра офіційно заперечує наслідки злочину геноциду українців, почали атаку на О.Стасюк.

Що цікаво, Л.Гасиджак ще й відзначилася поєднанням теми Голодомору і …так, гендеризму, згідно з останніми популярними  віяннями. Якесь дивне, і мʼяко кажучи, дуже некоректне поєднання…Але ж сучасні гранти мають свої вимоги, чи не так? Етично чи не етично - це мало кого цікавить, головне - підібрати правильні слова до теми «досліджень»…

Ткаченко, Дробович і Гасиджак власне і спричинилися до відвертого цькування Олесі Стасюк, погроз, фальшивих звинувачень у «плагіаті» та інших «фальсифікаціях». Ця молода жінка, достойний високопрофесійний науковець, пройшла через незаконні звільнення, суди, приниження та відверті атаки на її професійну діяльність і приватне життя. Був захист докторської дисертації в палаті лікарні, були відверті погрози кримінальними справами, які озвучував Дробович, вимоги оголосити провідних вчених з теми Голодомору фальсифікаторами, зокрема проф. В.Сергійчука, проф. Марочка, проф. Василенка, д.і.н. С. Маркову, проф. Н. Романець та ін., що привели до серйозних проблем зі здоровʼям.

Але пані Олеся вистояла і дивиться в майбутнє з оптимізмом і з новими творчими планами. Планами патріотки і науковця - нести правду про історію свого народу і відстоювати гідність своєї нації.

До вашої уваги - посилання на петицію-звернення до Президента України, українського суспільства та світового товариства про антиукраїнську діяльність О. Ткаченка, і деякі висновки науковця з США.

Зі слів Доктора Вікторії Малько

(Координатор програми вивчення Голодомору-геноциду на кафедрі історії Каліфорнійського університету, Фресно)

«Війна іде не лише за територію і виживання України, а й за історію. Головне за те, хто її писатиме: чи учні і колеги колишнього компартійного пропагандиста Станіслава Кульчицького чи українські незалежні історики? Знову, як і дев’ятдесят років тому, розпочалися переслідування та утиски національно зорієнтованих істориків. Починається розгром української історичної школи у супроводі політичних репресій.

Приводом для цих переслідувань стала заява Олесі Стасюк у 2019 році до СБУ про відкриття кримінального провадження щодо виконавців Голодомору та результати восьми судових експертиз, в яких більше 30 експертів з Національної академії правових наук та наукових установ Національної академії наук України і Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду, а також слідчі, правники, історики, статистики, демографи, економісти, психіатри встановили, що під час вчинення злочину геноциду в 1932–1933 роках комуністичний тоталітарний режим знищив 10,5 мільйона українців.

Навіть не читаючи методології дослідження і не беручи участі у наукових дискусіях ні на Міжнародному форумі «Масові штучні голоди: Пам’ятаємо, вшановуємо» пам’яті жертв Голодомору-геноциду українців 1932–1933 років, до 100-х роковин масового штучного голоду 1921–1923 років, 75-х роковин масового штучного голоду 1946–1947 років, м. Київ, 7 вересня 2021 року, ні у П’ятій Міжнародній науково-практичній конференції «Інтердисциплінарні підходи у дослідженні Голодомору-геноциду», м. Київ, 25 листопада 2021 року, Кульчицький та його учні увесь збірник документів Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань, упоряд.: О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк ; Нац. акад. прав. наук України [та ін.] ; вступ. слово: О. Петришин. – Вид. 2-ге, допов. – Київ ; Харків : Право, 2022. – 664 с. https://genocide.in.ua/vidannya

Коли у Канаді доктор Олег Романишин видав у 2008 році книгу про Голодомор із цифрою 10 мільйонів у заголовку (Oleh Romanyshyn, Andrew Gregorovich, Orest Steciw, Holodomor: genocide by famine: 10,000,000, Ukraine 1932–1933, Toronto: League of Ukrainian Canadians, Ucrainica Research Institute, 2008), жоден науковець чи університет не звинуватив його у «фальсифікації» історії і не усунув з посади директора Дослідницького інституту «Україніка» (Ucrainica Research Institute).

Так, це неможливо уявити в демократичній країні, такій як Канада, а чому таке до цього часу можливе в Україні? Причина в тому, що Інститут історії України НАН України став реакційною установою. Він має бути ліквідований, як пережиток совєтського/російського окупаційного режиму, а фахові історики на загальних засадах мають податися за конкурсом на вакантні посади до національних університетів на відповідні кафедри і дослідницькі центри або інститути.

Майже двадцять років тому на 58-й сесії Генеральної асамблеї ООН 7 листопада 2003 року Постійне представництво України передало лист до Генерального секретаря ООН з нагоди 70-х роковин Голодомору. Цей лист з підписами 25 держав,[2] включно зі Сполученими Штатами Америки і Російською Федерацією, був такого змісту: «Великий  голод  1932–1933 років в Україні (Голодомор) забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних жертв та став національною трагедією для українського народу». Пізніше своїм підписом до тексту або окремим листом долучилось ще 15 держав.[3]

Три дні пізніше Світовий конгрес українців (СКУ), як неурядова організація з особливим статусом при ООН, видав заяву англійською мовою до Генерального секретаря ООН і до всіх державних місій ООН зі зверненням визнати Голодомор 932–1933 років геноцидом проти українського народу та вшанувати пам’ять 7–10 мільйонів, котрі згинули.[4] У 2007 році СКУ подав звіт про свою діяльність за 2003–2006 роки до Комітету ООН, який приймає звіти неурядових організацій. Проте 29 січня 2008 року на сесії Комітету неурядових організацій ООН одна держава – Російська Федерація – намагалась довести, що СКУ є відділ Постпредства України при ООН, а не незалежна неурядова організація, та поставила під сумнів кількість жертв Голодомору. Хоча СКУ подав швидку відповідь на обидва запитання, «звіт СКУ з 2007 року досі не прийнято у Комітеті ООН винятково на підставі його блокування однією країною – РФ».[5]

Нажаль, тепер не тільки заступник директора Інституту історії України НАН України Г. Боряк, а й голова Українського інституту національної пам’яті А. Дробович і навіть міністр культури і інформаційної політики України О. Ткаченко стали на відверто проросійську позицію у цьому питанні і розпочали ганебне переслідування науковців, які мають незалежну думку. «Очільникам» цих трьох установ не місце при владі у вільній соборній Україні».

Ось такі думки і факти. Висновки варто зробити нам, нащадкам тих, хто загинув в страшних муках, і чию памʼятьмиповинні берегти і передати своїм дітям.

Памʼять про більш ніж десять мільйонів українців, що стали жертвами Голодомору і кривавого геноциду нашої нації.

Оксана ДАВИДА