Український інститут національної пам’яті в рамках проєкту «Історичний спротив» пропонує розмову голови УІНП Антона Дробовича з одним з найавторитетніших українських істориків Ярославом Грицаком.
Мета проєкту – допомогти тримати історичний фронт, який завжди був присутній у російсько-українському протистоянні та супроводжував спроби Росії поглинути Україну.
Про це повідомляє Україна молода з посланням на публікацію розмови істориків на сторінці УІНП у Facebook.
Фахівці розпочали розмову з дражливої теми, яка останнім часом особливо активно резонує в інформаційному просторі, – міфу про «братерство» українців і росіян.
Коли виник міф про «братні народи»? Спойлер: ви здивуєтеся, наскільки пізно.
- Парадоксально, що найбільше до нього спричинилися київські інтелектуали 17 століття. Коли Козацька держава увійшла до складу Московського царства, майбутня імперія була великою, але відсталою і дуже потребувала освіченої еліти. У той час наші православні київські предки вирішили зміцнити цю імперію, тому що вважали її значною мірою своєю через те, що це була православна держава. І вони створили міф про існування так званого слов’янського народу. Вперше про існування «великого слов'янського народу» стверджувалося у «Синопсисі Київському», і цей підручник перевидавався доволі довго, аж до початку 19 століття.
Але в цій концепції київських інтелектуалів ще не було ідеї братства. А міфологія братства виникає аж на початку 19 століття у зв’язку з романтизмом.
- Але навіть тоді ще не було ідеї старшого і молодшого братів. Ця ідея з’явилась аж… у пізньому сталінізмі після Другої світової війни, а найбільше закріпилася після «відзначення» 300-ліття Переяславської унії у 1954 році. Власне, лише тоді виникає ця міфологема про російський народ як старшого брата й український як молодшого брата.
То як бути зі спадщиною Київської Русі?
- Русь не була національною державою. Та й узагалі державою її складно назвати. Це був конгломерат певних держав.
Сучасна Росія тримається за конкретний міф Русі як окремої цивілізації. Вони ототожнюють Русь із Росією і «русскім міром».
- Нація – це модерна концепція, і вона є інструментом входження у модерний світ. Росії ж всі спроби модернізації ніколи не вдавалися до кінця. І з цього виникає певний компенсаційний міф «русского міра» – мовляв, що це не невдача, просто ми інші: інша цивілізація, стара цивілізація, відірвана від Європи, якій європейські закони не писані, тому її не можна міряти європейськими мірками. Міф «русского міра» маскує велику російську невдачу, що Росія так і не змогла модернізуватися.
У чому проблема з російською нацією?
- Нація – це в першу чергу про громадянство, про політичні свободи. Імперія – це про підданство. Якщо говоримо про концепцію сучасної нації, йдеться про розширення прав на всі верстви населення. Якщо це громадянство, воно передбачає хоча б якийсь мінімум демократичних процесів. Цього всього в Росії немає. Це один із найкращих показників того, що Росії так ніколи й не вдалося виділитися з імперського тіла в окрему повноцінну націю.
Якими можуть бути наші аргументи у відповідь на російські претензії на спадщину Київської Русі?
- Русь була в першу чергу європейським утворенням. Якщо Європу вважати великою християнською спільнотою, якщо дивитися на шлюби київських князів, ми бачимо, щонайменше 75% з них були зорієнтовані на Захід, а не на Схід. Навіть після монгольської навали ті частини Русі, які залишилися на Заході – Галицько-Волинське князівство – далі зберігали ці зв’язки.
Що сталося у випадку Росії? Трагедією цього простору було те, що династично ці зв’язки перебрала на себе територія, яка була найбільш віддаленою від Європи і географічно, і культурно, і політично, – Московське царство.
- Для мене Україна – це Русь плюс Європа. Натомість Росія – це Русь мінус Європа. Русь була частиною європейського простору, і цей зв’язок у випадку українських земель і певною мірою білоруських практично не переривався.
То які головні історичні відмінності між українцями і росіянами?
- Ми, на відміну від них, належимо до глибоко європейської демократичної і громадянської традиції. В Україні неможливий Путін, а в Москві неможливий Майдан. Українська історія пишеться не згори, а знизу, не державою, а суспільством. А російська історія написана навпаки як історія російської держави. Це [наша] історія громадянства проти [їхньої] історії підданства.
Повторюючи тезу Драгоманова, Липинського і Лисяка-Рудницького, головна різниця України і Росії полягає не так в мові, хоча мови різні, не так в релігії, хоча релігії теж різні, як у політичних традиціях, стосунках між державою і суспільством.
- У дискусіях нам потрібно наполягати, що минуле – це інша країна, там все робиться по-іншому. Наполягати, що руський не є російський. Нам потрібно використовувати паралелі. Навряд чи можна назвати ацтеків і мая сучасною Мексикою. Такі маніпуляції з історією неминуче ведуть до політичної агресії. Понад те – такі маніпуляції є частиною політичного плану.
В УІНП також запрошують читачів до рефлексії, критичного осмислення та, за бажання, дискусії.
«У війні, в якій Україна відстоює свою державність, суб’єктність та ідентичність, такі речі, як історія, пам’ять і розуміння минулого, стали ключовим фактором. Історичні наративи продовжують відігравати значну роль, поки війна триває, та матимуть не менше значення для розбудови стійкої держави і суспільства після перемоги», - зазначають історики.
Проєкт «Історичний спротив» започаткували Міністерство культури та інформаційної політики України та Український інститут національної пам'яті за підтримки медіагруп національного телевізійного марафону #uaразом. Він передбачає ефіри з істориками, політологами та філософами, які розвінчують російські історичні фейки.
Видатний український поет, перекладач, літературознавець, правозахисник, відважний борець проти злочинного, окупаційного московсько-комуністичного режиму, багаторічний політичний в’язень, мученик за українську ідею >>
Студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого Алік Дарман і Володимир Прилуцький виявили цінну знахідку – стрічку "Карл Бруннер" 1936 року. >>
У 1978 році 28 грудня в жахливих муках помер 51-річний Гелій Снєгирьов – письменник, кінорежисер, кіносценарист та журналіст, правозахисник- дисидент. >>
Назви російських міст та радянську «Золоту Зірку» демонтували в Києв із алеї біля монумента «Батьківщина-мати», де зараз знаходиться експозиція про російську агресію. >>