Гімн України: 30 років тому Рада затвердила мелодію пісні «Ще не вмерла України», відео

Рівно 30 років тому, 15 січня 1992 року, Указом Президії Верховної Ради затверджено мелодію пісні «Ще не вмерла України» Михайла Вербицького музикою Державного Гімну України.

Текстуальна частина Державного гімну України була затверджена лише 6 березня 2003-го, Законом України «Про Державний Гімн України».

Про це нагадує Україна молода з посиланням на Генштаб ЗСУ.

«Збройні Сили України щодня здобувають перемогу і захищають Україну та український народпід мелодію Державного Гімну України», - зазначають у Генштабі  ЗСУ.

І додають, що Державний Гімн України лунає у найважливіші моменти історії України.

Його звуки надихають воїнів та воїнок Збройних Сил України на подвиги, звитягу та остаточну перемогу українського війська над російськими окупантами.

В 2015 році музикант-воїн з позивним «Мартін» виконав Державний Гімн України на віолончелі в рамках проекту «Музика воїнів». Це відео донині пробирає до мурашок.

ДОВІДКОВО:

Гімн у перекладі з давньогрецької мови означає святкова пісня і є одним із символів будь-якої держави, ідентифікуючи її на міжнародних зібраннях, форумах, спортивних змаганнях.

Автором слів Державного гімну України є український вчений-етнограф, поет і журналіст, активний діяч українського визвольного руху на Правобережній Україні Павло Чубинський у 1862 році.

Пісня вмить стала популярною в українських гуртках, щойно об’єднаних у Громаду. Тож незабаром, 20 жовтня 1862-го, шеф російського карального жандармського апарату окупованої України князь Долгоруков розпорядився вислати Чубинського в Архангельську губернію «за шкідливий вплив на простолюдинів».

Таквірш Павла Чубинського почав своє нелегальне існування в межах Царської Росії і як патріотично-політичний твір.

Перша публікація вірша Павла Чубинського відбулась у львівському журналі «Мета», 1863, №4. Отримавши поширення на заході Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу.

Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього, спершу для гітари, а потім для хорового співу.

Композитор, музикознавець й педагог Станіслав Людкевич (1879-1979) оцінив значення колеги: «Михайло Вербицький - перший піонер української музики в Галицькій Україні, найбільший після Бортнянського духовний та хоровий композитор, перший наш симфонік, перший галицький плідний оперетист і останній композитор-гітарист. З його особою зв’язаний символ нашого національного відродження в Галичині».

Лише Іван Франко та Леся Українка визначили «Ще не вмерла Україна» як національний гімн.

Перше публічне виконання відбулось 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. Починаючи з середини 1860-их пісня «Ще не вмерла Україна» стала поширюватись спочатку на західноукраїнських землях, а згодом і на Наддніпрянщині й у місцях компактного проживання українців – у Канаді та США.

На платівку вперше записаний у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 року у виконанні Модеста Менцинського. Перший тиражований на грамплатівці запис пісні «Ще не вмерла Україна»зробила студія Columbia (США) у 1916 році.

Новий імпульс гімну і широке його вживання було за часів УНР і ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року авторитетне американське видання The New York Times опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України. Як гімн вона звучала за часів Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Гетьманату, Директорії.

Уперше як державний гімн її виконали 22 січня 1918 року – під час проголошення четвертого Універсалу Української Народної Республіки. Слова і музика пісні почали з’являтися у багатьох виданнях: у Львові, Києві, Відні, Берліні – українською мовою та в перекладі англійською, німецькою й іншими мовами. Його виконували різні хорові колективи та духові оркестри. Але державне затвердження ця пісня одержала лише 15 березня 1939 року — як гімн Карпатської України.

Її нещадно знищували і білогвардійці – затяті прихильники руїн московської недоімперії. Восени 1919-го, окупувавши Київ, денікінці спалили всі наявні примірники «Ще не вмерла Україна», випущені 1917 року.

Однак такої лютої ненависті, якою палав до неї більшовицький режим, пісня не знала ніколи. Її оголосили буржуазно-націоналістичною, суворо заборонили, жорстоко переслідували, а за її виконання можна було поплатитися не лише свободою, а й життям.

Головна причина заборони – текст, який не давав забути українцям, що вони українці, що не вмерла Україна, що ми козацького роду. Гімн був заборонений радянською окупаційно-терористичною владою понад 70 років у підрадянській Україні.

У процесі національно-культурного відродження та визволення з комуно-московської заідеологізованої пастки – тюрми народів – горбачовського срср, з 1989 року в урср все більшого поширення набувала українська національна символіка. Поряд з тризубом та жовто-блакитним прапором у якості основного національного гімну була пісня «Ще не вмерла Україна».

 Зокрема, її співали 15 січня 1989 під час роковин від смерті Павла Чубинського біля його відновленої могили у Борисполі. Гімн «Ще не вмерла Україна» було вперше публічно заспівано 24 вересня 1989 року на головній сцені фестивалю Червона рута. У Києві гімн також пролунав 9 березня 1990 року біля пам'ятника Тараса Шевченка на заходах, присвячених його дню народження.

 Після виборів до Верховної Ради 1990 року «Ще не вмерла Україна» почала використовуватися народними депутатами опозиційної до комуністичної більшості фракції «Народна Рада». У липні 1991-го після урочистих зборів, присвячених першій річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет України, у палаці «Україна» відбувся концерт, завершальним акордом якого стало виконання всіма присутніми у залі пісні «Ще не вмерла Україна».

Гімн був виконаний і після ухвалення Акту про державну незалежність України 24 серпня 1991 року в приміщенні Верховної Ради.

Своє нове дихання і нове життя український гімн, так само як і інші символи нашої держави, здобув під час Революції Гідності, коли сотні тисяч людей співали заповітні слова, наче святу молитву та під час підступної й цинічної війни Російської Федерації проти України.

Патріотична мелодія, написана більше 150 років тому, стала одним із утілень споконвічного прагнення українців до свободи, поєднала крізь віки всіх борців за незалежність і стала справжнім, а не казенним символом нинішньої України.

Як повідомляла «УМ», в Україні 16 січня відзначається День пам’яті захисників Донецького аеропорту.