День пам’яті Григорія Сковороди: 227 років тому мандрівний філософ пішов у засвіти

У цей день, 9 листопада 1794 року відійшов у засвіти  Григорій Савич Сковорода – видатний український філософ, один із найдивніших людей, яких будь-коли дарувала світові наша земля, знав ціну життя, знав, як нелегко буває часом відрізнити дійсно нетлінне від того, що дзвенить і блищить, але дуже швидко розсипається в прах.

Про це у вівторок нагадує Україна молода.

Сковорода казав: «Ложная позолотка есть блистательнее паче самого злата» — бо чудово розумів, якими складними й заплутаними бувають відносини між оболонкою й змістом, зовнішністю й сенсом.

Визнання цей видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст отримав ще за життя, тому не дивно, що й зараз про нього та його значний вклад у історію знають усі українці. Та на честь дня пам’яті  Григорія Сковороди я хотів би пригадати кілька цікавих фактів та легенд про нього.

Одна з найвідоміших легенд про Сковороду полягає у тому, що Григорій Савич умів передбачати долю. Доводять це двома історіями. Перша розповідає про його гостини у Києві. Мовляв, одного разу він приїздив у гості до друга Іустина. Пішов прогулятися Подолом – аж раптом відчув трупний запах. Сковорода зібрав речі і поїхав геть з міста, а за кілька тижнів у Києві розпочалася епідемія чуми, а місто закрили.

За іншою легендою, Григорій Савич точно знав дату своєї смерті. За переказами, 9 листопада 1794 року після обіду поет узяв лопату, викопав собі могилу, потім пішов у кімнату, надів чисту білизну, підклав під голову сумку з власними пожитками і ліг спати, ніколи більше не прокинувшись.

До речі, за розповідями, Георгій Сковорода був вегетаріанцем. Він дуже вірив у реальність сновидінь, одного разу у сні він побачив, як люди їдять одне одного. Тоді він і відмовився їсти м’ясо.

Є ще й історія про знайомство Григорія Сковороди із Катериною II. Мовляв, одного разу вона вирішила познайомитись із відомим філософом та запросила його до свого палацу. Сковороду завели до прийомної зали. Згодом увійшла цариця і всі присутні вклонилися їй. Один Григорій Савич стояв рівно. Катерина II обурилася та запитала, чому він не вклоняється повелительці? На що філософ відповів: «Не я бажав вас бачити, це ви хотіли на мене подивитися. Як же ви мене роздивитесь, коли я буду зігнутий удвоє?»

Як майстра слова його знали і учні Харківського колегіуму, де він викладав. У Григорія Савича була власна система оцінювання. Замість балів він писав справжні вироки, наприклад "вельми туп", "справжнє безглуздя", "досить гострий", або "звєрок востроє". Попри це, він всеодно був легендарним учителем, якого любили усі.

Друзі, можливо всі ці історії про Сковороду – вікова вигадка. Та я хотів, аби ви посміхнулися та зацікавилися, читаючи їх. Бо легенди – це теж надзвичайно важлива частина українського епосу. Особливо, коли вони стосуються таких визначних людей, як Григорій Сковорода. Єдине, про що не можна посперечатися – це мудрість цієї людини.

Наостанок наведу вам його цитату, яка змусить замислитися кожного: «Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване».