Атентат Миколи Лемика привернув увагу світу до Голодомору

Відомий член ОУН Микола Лемик, який здійснив атентат (політичне вбивство) чекіста Олексія Майлова, щоб привернути увагу світу до Голодомору в Україні у 1933 році, народився 106 років тому в ці квітневі дні.

Про це нагадує Україна молода з посиланням Український інститут національної пам'яті.

Про цей акт - атентат представника радянського консульства говорили у всьому світі, про це писали газети в Галичині та за кордоном.

«Молодий вродливий 18-річний юнак з гідністю тримався на процесі, розповідаючи, що його вчинок – це помста за мільйони смертей, які радянська влада спричинила в Україні, організувавши Голодомор і замовчуючи цю інформацію. Польські прокурор і суддя намагалися зупиняти будь-які згадки про Голодомор, адже у 1932 році між Польщею та СРСР було підписано договір про ненапад і вони намагалися «не злити» радянську сторону, але цілком замовчати цю тему було неможливо», - нагадують історики УІНП.

Народився Микола Лемик 4 квітня 1915 року в селі Солова Перемишлянського повіту за 30 кілометрів від Львова у бідній багатодітній селянській сім’ї. Але батько Миколи зробив усе, щоб дати дітям добру освіту. Тож у гімназії Микола здав на «відмінно» іспит зрілості і вступив на природничий факультет Львівського університету.

На цей час він уже був знайомий з ідеологією ОУН і поділяв її. Тому вступив до юнацтва ОУН,  а згодом перейшов до бойового відділу, навчився бездоганно володіти револьвером, попри те, що був шульгою. У бойовій референтурі перебував під особистим керівництвом Романа Шухевича – тодішнього бойового референта Крайової екзекутиви ОУН, та його заступника Богдана Підгайного.

У 1933-му році, коли почали ширитися чутки про Великий Голод в підрадянській Україні, у Львові було створено Український громадський комітет рятунку України. У червні 1933 року привернути увагу світової спільноти до трагедії, що відбувається в Україні, вирішує і ОУН. Для цього було прийнято рішення здійснити атентат на радянського дипломатичного представника у Львові, а після цього виконавець акту мав здатися в руки польської поліції і на суді розповісти про політичні мотиви вбивства.

Охочих було багато, але вибір упав на Миколу Лемика: крім уміння володіти зброєю, привабливої зовнішності та гострого розуму в нього була ще одна перевага – хлопцеві було лише 18 років, а за польськими законами засудити до розстрілу могли лише з 21-го року.

Як себе вести в консульстві і на суді Миколу консультував Степан Бандера. Перед акцією Микола лише попросив купити йому нові туфлі, щоб, якщо загине, не було соромно за діряве взуття.

Атентат було здійснено 21 жовтня 1933 року. Микола Лемик записався на прийом до консула під прізвищем Дубенко, начебто для консультації щодо виїзду в Радянську Україну. Під час розмови Микола вихопив із внутрішньої кишені пістолет і зі словами: «Це тобі від Організації Українських Націоналістів — за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання…» двома пострілами здійснив акт помсти.

Після цього поранив одного з охоронців і, тримаючи під прицілом інших, дочекався польської поліції і спокійно здався в її руки. Це було обов’язковою умовою плану: не дати себе вбити охороні, щоб мати змогу свідчити в суді.

Щоправда, на місці консула Голубєва виявився керівник канцелярії, а насправді – професійний чекіст, спеціальний представник Сталіна, що контролював дипломатичні і консульські радянські представництва у Польщі Олексій Майлов.

«Ви вбили іншу людину – Майлова, сто разів гіршого, ніж Голубов. Ви зробили приємну несподіванку товаришеві Сталіну…», - встиг шепнути Лемику на суді Роман Шухевич.

Захищали Лемика відомі у Львові адвокати: дядько Романа Шухевича Степан Шухевич, Володимир Старосольський та Степан Біляк.

Під час процесу біля будинку львівського суду відбулася демонстрація української молоді на знак солідарності з атентатом як виявом протесту проти більшовицького терору над українським народом.

Миколу Лемика засудили на довічне ув’язнення і відправили в політичну в’язницю «Святий Хрест» під Варшавою. У 1939 році, коли нацисти напали на Польщу і «політичних» переганяли в інше місце, він примудрився зняти кайданки і втекти. Був поранений, лікувався в українській родині в одному із сіл Закерзоння, там же лишився вчителювати. Одружився з Любов’ю Возняк – рідною сестрою дружини Василя Бандери, брата провідника ОУН, який загинув у нацистському концтаборі Аушвіц.

Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року Акту відновлення Української держави, ОУН прийняла рішення відправити на схід три похідні оунівські групи — Північну, Центральну (або ж Середню) і Південну, щоб поширювати ідеї незалежності по всій Україні.

Середню очолив Микола Лемик. Але до Харкова він так і не добрався – у жовтні 1941 року Миколу Лемика в Миргороді на Полтавщині заарештували гестапівці і там же й розстріляли.

Його місце поховання досі лишається невідомим.