День пам’яті примусового виселення українців у 1944-1951 роках відзначають в Україні

Офіційний День пам’яті примусового виселення українців у 1944-1951 роках відзначають в Україні у другу неділю вересня.

Вшануймо пам’ять українців, яких примусово виселили з рідних домівок на Лемківщині, Холмщині, Надсянні, Південному Підляшші, Любачівщині, Західній Бойківщині.

Пам’ятну дату запровадив український парламент у 2018 році. Вперше на державному рівні цей меморіальний день відзначали у 2019-му, в 75-ті роковини депортацій.

Про це нагадує «Україна молода» з посиланням на Український інститут національної пам’яті.

«Одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів в Європі, зокрема між СРСР і Польщею. 9 вересня 1944 року в Любліні голови Ради народних комісарів УРСР Микита Хрущов і Польського комітету національного визволення Едвард Осубка-Моравський уклали угоду про “взаємний обмін населенням”: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі», - зазначають дослідники з УІНП.

До переїзду в СРСР підлягали усі громадяни української національності з теренів Холмського, Грубешівського, Томашівського, Красноставського, Володавського та інших повітів Люблінського, Ряшівського та пізніше з Краківського воєводств.

І хоча переселення мало бути добровільним, однак перетворилося на примусові депортації, які супроводжувалися репресіями, позбавленням майна, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей.

За згаданою угодою в 1944-1946 роках понад 482 тисячі українців переселили до УРСР. В радянській Україні їх розселили на території 17 областей – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.

Тоді ж із західних областей радянської України до Польщі переселили майже 790 тисяч поляків та євреїв.

Продовженням депортації українців стала “акція Вісла”, проведена польським комуністичним режимом. У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада депортувала на північ і захід Польщі. За кілька місяців примусово переселили майже 150 тисяч людей.

Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948, 1951 роках.

Михайло Боцуля, 1928 року народження, якого переселили з села Нагірчани (Надсяння) згадував про ті часи:

"Ми не переселенці, ми – вигнанці. Пам'ятаю, осіннього вересневого ранку 1945 року в наше село Нагірчани увійшла велика група польських солдат і дали команду: «За 20 мінут жеби вас тут нє било!» У селі здійнявся крик, зойк, плач. Транспорту нам ніхто не дав. Хто мав коней, той зложив собі, що міг, на віз і поїхав на станцію Бакунчиці в Перемишлі. І хто не мав коней — брав клунки на плечі, дітей, корову на шнурок і чвалав на станцію пішки, залишивши все в хатині, у стодолі і на полі. Назад дороги нам не було. Ми прибули на станцію Бакунчиці в Перемишлі: більше ніхто до села не повертався, бо поліція і солдати не пускали. Чекали на ешелон надворі під дощем, в холоді і в голоді, бо не можна було зварити їжу навіть для малих дітей. Помістили у вагон чотири сім’ї. Вагони були довоєнні, малі. Вивантажили на станції Комарно. Люди розійшлися по ближніх селах шукати собі житла і пристановища. Однак у селі вільних хат не було: ще не виїхали з нього поляки. Ми цілий місяць жили разом з польською сім’єю..."

Як повідомляла «УМ», у Львові почали збір коштів на пам'ятник депортованим  українцям, які були частиною операції "Вісла".