Нині Шевченківський національний заповідник об’єднує території історико-культурного та природно-заповідного фонду загальною площею 45 га.
Цього дня, у 1925 році, у Каневі, було засновано музей-заповідник «Могила Тараса Шевченка», нині – Шевченківський національний заповідник.
Про те, аби заснувати заповідник біля могили Тараса Шевченка, почали говорити ще з 1923 року. Тоді відомий геолог, академік Володимир Резніченко підготував кілька доповідних листів до уряду, Ради народних комісарів України з пропозицією організувати на Чернечій Горі національний парк на зразок північноамериканських національних парків. Зрештою, 20 серпня 1925 року, вийшла постанова, якою був заснований заповідник біля могили Шевченка. Відтоді заповідник кілька разів змінював назву, але діяв практично безперервно.
Як відомо, Шевченко помер у Санкт-Петербурзі, там його спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…»
Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. На могилі встановили дубовий хрест, і такою вона залишалася до 80-х років ХІХ століття.
На народні пожертви, у 1884 році, замість дубового встановили чавунний хрест, впорядкували земляний насип, могилу обклали дерном, поруч збудували хату для доглядача. У 1889 році тут було влаштовано перший музей Шевченка.
У 1918 році, за часів УНР, місце поховання Шевченка перейшло під опіку держави. З приходом до влади більшовиків, які почали використовувати ім’я поета в своїх пропагандистських цілях, був створений Канівський державний музей-заповідник «Могила Тараса Шевченка», а у 1939 році поетові споруджено бронзовий монумент.
Нині Шевченківський національний заповідник об’єднує території історико-культурного та природно-заповідного фонду загальною площею 45 га. На його території знаходяться пам’ятки археології, архітектури, історії, мистецтва та природи: Могила Тараса Шевченка (1939); Державний музей Шевченка (1933-1937, 1939); Могила Івана Ядловського, довголітнього хранителя Шевченкового меморіалу; багатошарове поселення Пилипенкова гора.
У насиченому політико-драматичному сьогоденні напрошуються на згадку події минулих часів, хоча й вони не мають всеукраїнського масштабного розголосу на тлі оскаженілої москальської агресії, і все ж про них теж треба не тільки пам’ятати, а й оприлюднювати суспільному загалові. >>
У 1928 році Андрія Мельника звільнили з «Бриґіток» — львівської тюрми, де він перебував чотири роки за приналежність до Української військової організації (УВО). >>
Статус ботанічної пам’ятки природи надали дубу Славню, що росте в місті Богуслав на Київщині. >>
Гуляйполе — серце коле... Відлуння раннього дитинства — слова популярної серед молоді пісні «Як згадаю, серце коле: >>
У цей день у Тифлісі народився великий український воєначальник Михайла Омелянович-Павленко. >>
У Києві в парку Слави комунальники здійснили демонтаж погруддя радянських військових діячів – Сидора Ковпака, Івана Черняховського, Павла Рибалка, Олексія Федорова. >>
