У Скандинавії довели використання вікінгами для навігації «сонячного каменю»

Вчені Скандинавських країн заявляють про те, що легендарний "сонячний камінь" (solstenen) вікінгів дійсно можна використовувати для навігації під час морських подорожей

Про це повідомляє Naked science.

Коли вікінги ходили на драккарах в Гренландії наприкінці X століття, компаса у них не було. Магнітний компас в Європі з'явився лише наприкінці XVI століття. Згідно з сагами вікінгів, вони використовували "сонячний камінь", за допомогою якого могли визначити положення Сонця в похмуру і сонячну погоду.

У 1948 році був знайдений примірник диска Уунартока з тих же легенд. Він у поєднанні з якимось "сонячним каменем", згідно з легендами, був головним навігаційним інструментом.

Вчені, проаналізувавши збережені тексти легенд і знайдений прилад, зрозуміли, що це спеціальний сонячний годинник з позначками, що позначають сторони світу, і різьбою, яка відповідає зміні тіні від гномона сонячного годинника, "прив'язаного" до рівнодення і сонцестояння навесні і влітку.

При дотриманні правильного часу і місця використання, тобто на північній широті близько 61° і з травня по вересень похибка приладу була всього лише 4 градуси. Зрозуміло, що вікінги ходили в Гренландію саме влітку.

Ще у 1969 році археолог Т. Рамскоу з Данії припустив, що в якості "сонячного каменю" вікінги використовували кристал, який поляризував світло, що проходить через нього. При проходженні через такий кристал світло розщеплюється на два промені з різною поляризацією.

Відповідно, яскравість видимих зображень залежить від поляризації вихідного світла і відрізняється між собою. Вікінги змогли зрозуміти цю закономірність, і плавно змінювали положення кристала, поки обидва видимих зображення не будуть мати однакову яскравість. Метод дуже ефективний навіть в туманну погоду.

На роль solstenen теоретично годилися турмалін, іолит і ісландський шпат. Вчені теоретично віддавали перевагу останньому і опублікували висновки в 2011 році.

У ході нового дослідження вчені використали комп'ютерну модель морської подорожі з порту Берген (Норвегія) в селище Хварф на південному узбережжі Гренландії. Віртуальні кораблі починали свій похід у весняне рівнодення або літнє сонцестояння. Хмарність вибиралася випадковим чином.

Потім програма імітувала використання кристалів кальциту, кордієриту, турмаліну і аквамарину з урахуванням реальних параметрів цих мінералів з певною заздалегідь частотою. Подорож закінчується успішно, якщо корабель прибував досить близько до гір узбережжя Гренландії в потрібному місці.

Програма звіряла напрямок кожні три години, і 92% кораблів прибули успішно. Варто відзначити, що якщо напрямок звірявся кожні чотири години, то успішність навігації різко знижувалася.