Ціна Будапештського меморандуму – російсько-українська війна на знищення українців

В усі історичні епохи територія України була територією воїн. Причому ці війни не були лише локальними міжплемінними сутичками, а війнами наших предків з найбільшими військовими потугами світу.

Жодний клаптик європейської землі не политий так рясно кров’ю, як земля України. Цей висновок стосується не лише давнього минулого України. Найкривавіша війна людства – Друга світова війна зменшила довоєнне населення України у 41 млн. осіб на 14 млн. осіб. Це найбільші відносні втрати одного народу на одній війні за всю історію людства. Мільйони українців загинули на фронтах чужої для нас війни.

Переможцем у цій війні вийшло  абсолютне світове зло під назвою Радянський союз. Щоб остаточно добити український народ на території України у післявоєнні 1946-47 роки радянською владою був організований черговий штучний голод, що забрав життя ще 2 млн. українців. Ще раніше геноцидом українців голодом у 1933 році було знищено 10.5 млн. осіб. Додайте до цього знищених в таборах і отримаєте 27 млн. за короткий період часу. Виникає запитання – хто був справжнім окупантом української землі?

Війна, війна, кров, смерть, голод і знову смерть – це доля української землі протягом століть, а головним споконвічним ворогом була ординська московія. У 1991 році ми нарешті добились незалежності і які кроки робили майже всі наші керманичі протягом років незалежності? Озброювали український народ, готували його до оборони своєї держави, виховували український патріотизм, який є найсильнішою зброєю у будь-якій війні? Ні, і ще раз ні. Вони шаленими темпами роззброювали країну. Довірившись підписантам Будапештського меморандуму про гарантії суверенітету і територіальної цілісності України і з радістю віддали ядерну зброю третю за масштабами у світі споконвічному ворогу московії, який напав на Україну. Притому за безцінь.

На додачу поза Меморандумом передали ракети середнього радіусу дії (тактичну ядерну зброю) і стратегічні бомбардувальники, значну частину технологічного озброєння. Зник потужний ракетний щит – сотні шахтних пускових установок – всі вони були підірвані. З потужного чорноморського флоту ми не отримали практично нічого. Більш того, захоплена московією частина флоту залишилась в українському Криму. Майже всі роки незалежності наполегливо і послідовно послаблювався оборонний потенціал нашої держави і коли наш споконвічний ворог вирішив, що цей потенціал вже не становить для нього серйозної небезпеки, він на нас напав. І знову українська земля у руїнах, полита нашою кров’ю і війні не видно кінця.

Віримо у нашу перемогу, але що буде після неї? Тривалого миру не буде, якщо московія після своєї поразки залишиться в стані нинішньої імперії. Нажаль, колективний Захід до цього готовий, а ми самі не спроможні на тепер це змінити. Тоді знову буде агресія нашого споконвічного ворога на нашу землю, чергова його спроба фізичного винищення українського народу. Тому після війни ми повинні стати сильнішими, щоб зменшити вірогідність нової війни. Україна зобов’язана і може бути могутньою у військовому сенсі.

Що для цього треба робити? Озброюватись! Для початку відновити і підвищити той рівень військового потенціалу, який ми мали у 1991 році, відновити знищений разом з ядерною зброєю військово-промисловий комплекс. Ми маємо відновити всі його компоненти, включно з ядерним потенціалом, додавши новітні системи ракетного озброєння, БПЛА і ППО.

Для цього потрібна велика і наполеглива робота в царинах науки, освіти, економіки у цілому. Потрібні також керівники держави з високим рівнем фахової підготовки, здатні до вирішення масштабних задач, патріотичні, з високою моральністю, знанням історії українського народу, його культури і, якщо хочете, певної жертовності. Бо без цього керувати однією з найбільших у Європі державою, що має споконвічного потужного ворога напівдикого і агресивного, і який і відкрито проголошує план фізичного знищення українців як нації, проблему не вирішити.

Нинішня російсько-українська війна остаточно переконала нас у тому, що рішення про здачу ядерної зброї московітам, було хибним. Ця війна переконала, напевне, і багато інших країн у необхідності володіння ядерною зброєю. Ядерна зброя є кращим гарантом незалежності держави, ніж резолюції і меморандуми різноманітних міжнародних організацій (ООН, Магате, Червоний хрест, ОБСЄ). Тому, до прикладу, Польща вже відкрито вирішує проблеми розміщення на своїй території ядерної зброї. Розмірковують про власну ядерну зброю Японія і Південна Корея. Приступив до створення ядерного потенціалу  Іран.

Візьмемо до прикладу Ізраїль. Ізраїль вирішує свої проблеми комплексно, але на першому плані у нього завжди посилення своєї військової могутності попри те, що думає про нього навколишній світ. Він діяв прямо протилежно тому, як діяла Україна. За кілька років після виникнення Ізраїлю ним вже була розроблена національна програма по створенню власної ядерної зброї.

Не маючи власних покладів урану, не маючи власних атомних електростанцій (їх нема і досі), реактори,  яких можна використовувати для напрацювання плутонію, маючи надзвичайно обмежену територію для безпечної реалізації атомних досліджень – ядерні реактори потрібні за будь-яких умов, Ізраїль атомну бомбу таки створив. Як вважають фахівці, нині він має не менше сотні ядерних боєголовок.

Україна в момент проголошення своєї незалежності була третьою ядерною потугою світу. Вона  мала 176 міжконтинентальних балістичних ракет. З них 130 рідкопаливних СС-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних СС-24 (по десять боєголовок кожна). Від 30 до 43 стратегічних бомбардувальника Ту-95МС та Ту-160. Від 1514 до 2156 ядерних боєзарядів стратегічної зброї та від 2800 до 4200 тактичних ядерних боєзарядів. Зауважимо, що із 20 ракетних комплексів, які були на озброєнні колишнього СРСР – 13 були розроблені на Дніпропетровських підприємствах.

Утримувати і обслуговувати таку потужну зброю на той момент можливо і було складно, але можливо. Цілком достатньо було і одного відсотка цього арсеналу, щоб приборкати агресивність нашого споконвічного ворога. Проте легковажність керманичів взяла гору і 16  листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. В обмін на це найбільші ядерні держави світу ніби гарантували Україні безпеку, що означало у недалекому майбутньому війну, яка і розпочалась у 2014 році.

Поза Меморандумом окрім ядерної зброї московії трохи згодом передати стратегічну авіацію Ту-95МС, Ту-160. На яких умовах і хто за це відповість? бо ці літаки активно використовуються у війні проти України.

Так відбувся обмін потужної і коштовної зброї, яка могла реально захистити країну,  на нічого не вартий папірець. 2 червня 1996 Україна офіційно втратила ядерний статус. Цього не можна було робити навіть віддавши всю ядерну зброю московії. Потрібно і можливо було залишити за собою право на відновлення, в разі потреби, або невиконання Меморандуму, свого ядерного арсеналу. Відмова України від ядерної зброї так і залишиться єдиною акцією подібного типу в історії людства, свідченням невігластва і злочинного нехтування засадничими інтересами української нації.

Проте в Україні залишився базовий елемент ядерної зброї – 15 діючих атомних реакторів. Ще однією важливою передумовою є багаті поклади урану в Україні, найбагатші в Європі. За ресурсами і підтвердженими сумарними запасами урану Україна входить до першої десятки країн світу.

Державним балансом запасів корисних копалин України враховується 17 родовищ із сумарними запасами достатніми, щоб забезпечити потреби діючих АЕС України на наступних 100 років. Це при умові, що для виробництва електричної енергії в Україні використовуватиметься лише уран 235, якого в природному урані міститься 0.7%. Решту природного урану становить його ізотоп уран 238. Тільки запаси Новокостянтинівського  родовища у 100 000 тонн урану оцінюють як найбільші в Європі і п’яті в світі.

Якщо оволодіти технологіями використання урану 238, то ресурс вже розвіданих покладів урану зросте більше, ніж у 100 разів і перевищуватиме 10000 років. Проте керівництво Радянського Союзу у свій час подбало про те, щоб в Україні був відсутній замкнений паливний цикл. Щоб добута в Україні уранова руда надходила до Росії, а там з неї виготовлялись тепловидільні збірки (ТВЗ) для українських атомних реакторів. Після відпрацювання протягом 4 – 5 років ці збірки знову повертались в Росію для подальшого зберігання.

В кожний реактор в Україні завантажується приблизно 66 тон урану, який входить до складу ТВЗ, збагаченого ізотопом урану 235 до рівня у 3-4 %. Такий рівень збагачення не є високим. Заряд уранової ядерної бомби має містити 90% урану 235. Отже важливим завданням для ядерної галузі в Україні є створення потужностей для збагачення урану в промислових масштабах і як проміжний результат створення ТВЗ власного виробництва. Це цілком цивільний проект, проте без нього неможливий подальший прогрес у розробці власної ядерної зброї.

Наступним завданням є створення власних сучасних сховищ для зберігання радіоактивних відходів і, в першу чергу, відпрацьованих ТВЗ, оскільки в останніх міститься напрацьований під час використання в реакторах ТВЗ плутоній 239, що вже становить цілком конкретний інтерес для створення плутонієвої ядерної бомби, та більша частина початкового вмісту урану 238. Частина урану 238 при опроміненні нейтронами, що виникають при роботі реактора, перетворюється у плутоній 239.

Останній у висліді опромінення нейтронами веде себе подібно до урану 235. Цей процес дає до 30%  додаткового тепловиділення працюючого реактора. Ізотоп урану 238 є ядерним паливом майбутнього. І як тільки почнеться широке промислове використання атомних реакторів на швидких нейтронах, саме він стане їх основним паливним елементом. Тому використані ТВЗ вкрай недоцільно назавжди вивозити за межі країни. Сучасні ядерні реактори є переважно реакторами на теплових нейтронах і здатні використовувати в якості палива лише уран 235.

Наскільки атомні електростанції є важливими на шляху до створення власної ядерної бомби, видно з подій навколо Ірану. Свою ядерну програму Іран почав у 1975 році з будівництва Першої на Близькому Сході ядерної електростанції поблизу міста Бушер. Захід активно включився в протидію цьому будівництву, зокрема, використовуючи механізм економічних санкцій. Через це лише у 2011 році був введений в експлуатацію перший енергоблок цієї станції.

Важливим завданням для нашої мирної ядерної промисловості є створення власних реакторів на швидких нейтронах. Їх в світі є вже доволі багато. Так у Сполучених Штатах на сьогодні діють приблизно 130 підводних човнів і 10 надводних кораблів з атомними енергетичними установками. У більшості випадків це ядерні реактори на швидких нейтронах. Такі реактори мають менші розміри через відсутність графітових уповільнювачів нейтронів, вищий коефіцієнт корисної дії через високу температуру теплоносіїв, приблизно вдвічі більшу, ніж у реакторах на теплових нейтронах.

Нарешті, вони значно безпечніші за реактори на теплових нейтронах, оскільки теплоносієм у них є рідкі метали, що знаходяться під значно меншим тиском, ніж вода в реакторах на теплових нейтронах, і вони не википають, як це сталося з водою в реакторі під час трагедії в Чорнобилі.  

Правда, є й істотна вада. На сьогодні вони значно дорожчі за реактори на теплових нейтронах. Ця ситуація збережеться ще деякий час, поки суттєво не вичерпаються природні запаси  урану 235. Фактично єдиною країною, де приступили до масштабного використання реакторів на швидких нейтронах для виробництва електричної енергії, є московія.

Насправді ідеальною схемою використання природного урану для потреб України є створення замкненого паливного циклу. Можлива схема його така. Реактори на швидких нейтронах, що працюють в режимі розмноження плутонієвого ядерного палива, споживають паливо у вигляді суміші плутонію 239, який власне і є паливом, та урану 238, що паливом не є, але під дією нейтронів, що виділяються в реакторі під час роботи, може перетворюватись у плутоній 239.

За певних умов нового плутонію може утворюватися більше за кількість плутонію, що закладається в реактор від початку. У висліді роботи такого реактора ми отримуємо і електричну енергію, і нове паливо у вигляді плутонію у більшій кількості, ніж використали. Отриманий новий плутоній з економічних і технологічних міркувань краще використовувати в якості ядерного палива у реакторах на теплових нейтронах.

Радіохімічний завод по збагаченню урану, плутонію, розділенню ізотопів тощо є третім елементом цього технологічного ланцюга. Такою технікою, як ядерна зброя, в цьому технологічному конгломераті міг би займатись невеликий підсобний цех. Чорнобильська трагедія, крім колосального негативу, підготувала для розміщення цього технологічного комплексу ідеальну незаселену площадку радіусом у тридцять кілометрів.

Існує серйозне припущення, що Сполучені Штати, до речі цілком слушно,  стримують розвиток в світі ядерної енергетики, базованої на швидких нейтронах, через те, що від неї навіть не крок і не пів кроку, а щонайбільше чверть кроку до ядерної бомби.

За оцінками фахівців, за умов вже існуючої технологічної бази в Україні, не надто напруженого графіку робіт та доволі економічного фінансування у 200 – 300 мільйонів доларів річно – дещо більше за вартість одного енергоблоку атомної електростанції, для створення власної ядерної зброї нам потрібні 5 – 7 років. Якби з першими пострілами російських установок залпового вогню по українській території ми розпочали цей процес, то були б вже на його завершальному етапі.

Зброєвий плутоній містить, крім ізотопу плутонію 239, що ділиться під дією нейтронів,  лише 7 % інших ізотопів плутонію, що не діляться. Промисловий плутоній, який можна безпосередньо отримати з відпрацьованих ТВЗ атомних електростанцій, містить до 40 % ізотопів плутонію, що не діляться. Отже без радіохімічного заводу зі збагачення плутонію тут не обійтись. Плутоній – це найлегший шлях до сучасної ядерної зброї. Потужності існуючих ядерних реакторів України достатні, щоб менше ніж за рік забезпечити сировиною створення, наприклад, 100 ядерних зарядів середньої потужності (по 15 кг плутонію кожний).

Отже Україна має достатній потенціал для відновлення ядерного статусу. І це лише питання розуміння проблеми, часу, грошей і волі. Змогли ж це зробити Радянський Союз, Китай, Північна Корея у часи детекторних радіоприймачів, перебуваючи у стані економічних сіромах. А де гроші? Ще ніхто не спростував, що з України за даними ЗМІ щорічно виводиться в офшори близько 30 млрд. дол. США.

Ядерну зброю слід сприймати в першу чергу не як загрозу існуванню людства, а як фактор для його мирного існування. Між Першою і Другою світовими війнами минуло лише двадцять один рік. Після Другої світової війни ми, попри нескінченні локальні збройні конфлікти, 72 років жили в умовах глобального миру. Цим ми завдячуємо факту існування ядерної зброї. Якби Україна після проголошення незалежності залишилась ядерною державою, то теперішня російсько-українська війна була б, напевно, неможливою, Донбас жив би мирним життям, а Крим був би з Україною. І в Європі не було б такої жорстокої війни.

Військова допомога США і Європи, за яку ми безумовно вдячні, надто нормована і до того ж обумовлена обмеженням не бомбити територію агресора. Таким чином виграти війну, подібно до того, якби одній з футбольних команд поставили умову виграти у суперника не переходячи на його половину поля.

Нормованість, непослідовність обіцяних постачань і обмеження на використання наданої зброї не може не давати підстав для припущення про наявність якогось «договорняка» з московією? Як тут не згадати статтю «The CIA’s Blind Spot about the Ukraine War” в американському виданні “Newseek” автора Вільяма Аркіна від 5 липня 2023р.? Автор повідомляє, що Вашингтон на вимогу Кремля вирішив віддати Україну під протекторат Москви. Коли ж «три дні», що відводились Києву спливли і всі зрозуміли, що вони недооцінили готовність українців захищати свою незалежність і суверенітет, прийшлось давати задньої. Стали імітувати і нав’язувати міжнародній громадськості страхи про можливу ядерну війну, яка за оцінками військових фахівців не є на тепер реальною.

В той же час дуже стримано поставилися до походу на Москву війська Пригожина, який за певних умов міг би сприяти припиненню війни. Військові і економічні потенціали Московії і США неспівставні. Нинішній річний бюджет Московії не перевершує бюджету Нью-Йорка.

Дана стаття пишеться в переконанні, що ми неминуче підемо шляхом відновлення свого ядерного статусу, що і морально, і справедливо з нашого боку, як це роблять деякі держави. Членство України в НАТО, судячи з усього, є нескорою перспективою і не є альтернативою.

Відновлення ядерного потенціалу до того ж має стати закономірним імпульсом модернізації (реанімації) наукоємних галузей української економіки в цілому, зокрема її ядерної енергетики.

Обов’язковою умовою успіху відновлення ядерного потенціалу, окрім вище сказаного, є необхідність кардинальної зміни ставлення влади до освіти і науки в Україні. В освіті, починаючи з середньої школи, необхідно відновити повноцінне вивчення природничих дисциплін забезпечене кваліфікованими педагогами. Доцільно зупинити виїзду кращих учнів на часто безоплатне навчання в університети Європи, опікуючись ними в Україні на ліпших, ніж у Європі умовах. Потрібно негайно відновити систему профтехучилищ. У вищій школі мають домінувати інженерно-фізичні, технічні спеціальності і забезпеченням робочих місць в Україні.

Щодо української науки. Про стан, досягнення, і ставлення влади до науки говорилось і писалось представниками НАНУ багато, зокрема, в статтях академіка, академіка-секретаря Відділення фізики і астрономії НАН України Локтєва Вадима Михайловича [1-3]. Він просто волає – наука в Україні на грані знищення. І що? Судячи з реакції, якої практично немає, владі це не цікаво. Десятиліттями з року в рік не виконується Закон про фінансування науки в обсязі 1,7% від ВВП. Натомісць витрати на науку в Україні становлять приблизно 0,3%, що неприпустимо. З них на академічну науку приблизно стільки, скільки становить бюджет середнього американського університету, а на вузівську – приблизно як бюджет футбольного клубу «Шахтар». Для порівняння середні витрати в країнах ЄС становлять близько 3% ВВП, а в Ізраїлі – 4%.

Отже, оскільки нездоланним аргументом у міждержавних стосунках завжди була сила, то хай сила буде на нашому боці і інтелектуальна, і матеріальна у вигляді потужної економіки і могутньої армії, озброєної сучасними засобами ведення війни включно з атомною зброєю.

Валерій ШВЕЦЬ, доктор фізико-математичних наук, професор;

Ярослав ЛЕПІХ, доктор фізико-математичних наук, професор