Перемога України неминуча – Віктор Ющенко

14:55, 26.04.2022
Перемога України неминуча – Віктор Ющенко

Віктор Ющенко написав про те, як можна перемогти дику російську армію на чолі з диктатором Путіним. (facebook.com/president.ukraine)

Третій президент України Віктор Ющенко опублікував авторську колонку на шпальтах впливового видання The Guardian, у якій закликав Захід не забувати про війну і допомогти Україні перемогти у ній.

 

Міжнародна солідарність та підтримка – один із найсильніших видів зброї, яка є в України, наголосив Ющенко. Він також пише про те, як можна перемогти дику російську армію на чолі з диктатором Путіним.

 

«Україна молода» публікує переклад колонки Віктора Ющенка  у The Guardian без купюр:

 

***************

Максим Курочкін – драматург. Впродовж останніх трьох років він разом із 20 іншими українськими драматургами планував побудувати новий театр у серці древнього Києва. Група знайшла чудову стару будівлю, взялася відремонтувати її, аби 12 березня 2022 року відкрити «Театр драматургів».

 

Проте 24 лютого Максим та його колеги прокинулися від жахливих звуків бомб та сюрреалістичної атмосфери війни. 12 березня прийшло і минуло, і замість того, щоб планувати урочисте відкриття нового театру, Максим тепер дивиться на військову стратегію перемоги над російськими загарбниками. Замість ручки він тепер тримає зброю.

 

Минуло два місяці відтоді, як російська армія за наказом  Володимира Путіна незаконно перетнула наші кордони і відтоді зазнає невдач у своїх спробах захоплення України. Частково причиною невдачі російської армії є те, що вони не очікували зустріти такий запеклий і героїчний опір. Як від наших професійних військових, так і від захисників територіальної оборони, таких як Максим, які, зіткнувшись з російським вторгненням, вирішили взяти  зброю до рук і воювати.

 

Багато з цих відважних захисників, включаючи мою доньку, яка з початком війни приєдналася до територіальної оборони, ніколи не проходили військової підготовки і не брали участь у військових конфліктах. Але історії, наприклад, про молоду пару, яка перенесла дату весілля, щоб приєднатися до сил територіальної оборони, або коміка, який допомагав ветеранам АТО долати психологічні травми, а зараз вирішив сам стати до зброї, підкреслюють незламний дух українського народу. На жаль, деякі з цих захисників загинули в бою. Інші були закатовані, побиті та вбиті в таких містах, як Буча, Харків, Маріуполь.... Ми не дізнаємося, скільки наших громадян загинуло, доки не відкриємо братські могили та не приберемо сліди війни з вулиць наших зруйнованих міст.

 

Якими б шокуючими не були ці історії, ми повинні усвідомити, що саме такий жах несе дика російська армія на чолі з диктатором Путіним.

 

Моя власна історія з ним сягає 2000 року, коли ми обидва були прем’єр-міністрами своїх країн. Але коли я балотувався на посаду президента в 2004 році, він активно проводив кампанію проти мене. Тоді стало зрозуміло, що він готовий піти на все, щоб отримати бажане. Але це не могло стримати мене, і після перемоги на виборах я зрозумів — мені потрібно намагатися зберегти робочі стосунки з ним як з лідером нашого північного сусіда.

 

Путіна, з яким я тоді мав справу, більше не існує. Він став абсолютно ізольованим і жорстоким деспотом, який не приймає жодних заперечень. Найбільша зброя, яку ми зараз маємо проти нього — це міжнародна солідарність і підтримка. Це те, що його справді дратує.

 

Я знаю, що в той час, як новини про нашу невиправдану війну потрапили на перші шпальти ЗМІ в усьому світі та визначали міжнародний порядок денний протягом кількох тижнів, інтерес до історій наших тероборонівців починає згасати. Ця втома від жахів війни, на жаль, зараз поширюється в сучасному світі; ми бачили це в Сирії, Ємені та на нашому Донбасі.

 

Але ми, ті хто бореться в Україні, не можемо дозволити собі відчувати втому від війни, інакше ризикуємо втратити осяжність нашої перемоги. Насправді, зараз це  найважливіше! Хоча росіяни відступають з деяких напрямків, ми чуємо розповіді про те, що російські війська перегруповуються і планують продовжити наступ.

 

Саме зараз ми повинні набратися сили і здобути перемогу у цій війні. Але ми не можемо досягнути цього без підтримки з-за кордону. Тому що ця війна є не лише визначальним моментом в історії України, але й у захисті світового порядку. Це не просто регіональний конфлікт між Україною та Росією, а боротьба зі злом тиранії та імперіалізмом.

 

Наша армія продовжує потребувати зброї та військової допомоги від усіх наших союзників. І нам потрібна фінансова допомога, щоб залатати діри, які ця війна створює в нашій колись сильній економіці. Керівництво держави перебуває не лише в авангарді війни з Росією, а й бореться в тилу —  в кабінетах міжнародних організацій та установ, — щоб отримати підтримку від союзників, яка потрібна нам для відновлення миру та свободи в Україні.

 

У той же час у нас є армія волонтерів, які забезпечують наших тероборонівців необхідними захисними засобами, щоб продовжувати воювати на передовій. На щастя, у нас також є українські організації громадянського суспільства, як-от Світовий Конґрес Українців, які невтомно працюють, щоб забезпечити постійне постачання нелетального спорядження для наших захисників. А також докладають величезних зусиль до того, щоби уряди союзників надавали зброю, яка нам вкрай необхідна, і вводили тотальну економічну блокаду та санкції для подолання російської агресії. Воїни продовжуватимуть боротися, поки ми, нарешті, не здобудемо перемогу, а наші союзники робитимуть все можливе, щоб допомогти їм.

 

Я переконаний, що перемога України неминуча. Коли звичайні українці жертвують всім, щоб боротися за свою свободу та гідність, перемога – єдиний шлях. Я не можу дочекатися дня, коли ця війна нарешті скінчиться, і Максим та його колеги відкриють свій театр. Вони зможуть поставити нові п’єси, написані відважними та амбітними драматургами, базуючись не на пропаганді, як у Росії, а на власних ідеях та баченні. Сьогодні ми боремося за свободу. Завтра ми будемо дивитися п’єси наших драматургів, які вибороли цю свободу, визначаючи, що таке бути українцем.