Поету, журналісту, актору, театральному діячу, автору гімну Українських січових стрільців "Ой, у лузі червона калина" Степану Чарнецькому сьогодні, 21 січня, виповнюється 143 роки від дня народження.
Про це повідомляє газета Україна молода.
21 січня 1881 року на Тернопільщині у багатодітній сім’ї народилася тринадцята дитина. Це був майбутній український поет і фейлетоніст, критик і театральний діяч Степан Миколайович Чарнецький.
Степан учився у гімназії, після Львівського політеху працював інженером-мостобудів-ником. З 1913 р. — режисер і художній керівник українського театру у Львові.
Під час Першої світової війни письменник був мобілізований до війська, але за станом здоров’я звільнений від служби. Співпрацював у тогочасній пресі ("Діло", "Українське слово", "Шляхи"), пізніше був референтом преси у Львівському магістраті. З 1913-го – режисер та художній керівник Львівського українського театру.
У поетичних збірниках, виданих 1908-1920рр., відображена трагічна доля галицьких селян, рекрутів австрійської армії. Деякі вірші просякнуті мотивами декадентства. Збірка «Дикий виноград», в якій опубліковані фейлетони й новели, побачила світ 1921-го року під псевдонімом Тіберій Горобець.
Виданий 1934-го «Нарис історії українського театру в Галичині» актуальний і сьогодні. Крім цього, С. Чарнецький писав театральні рецензії, літературно-мистецькі статті, працював над перекладами віршів, п’єс та лібрето до театральних опер з німецької й польської на українську, та навпаки. Але є в нього один твір, відомий кожному українцю: це гімн січових стрільців-патріотів «Червона калина».
Перший варіант його легендарної пісні «Ой у лузі червона калина» з’явився у 1914 році, слова і музику до неї написав Степан Чарнецький. Здійснивши постановку трагедії Василя Пачовського про гетьмана Петра Дорошенка «Сонце руїни», він був не вдоволений фінальною піснею-скаргою України «Чи я в лузі не калина була». Для оптимістичнішого фіналу Степан Миколайович вставив у драму народну пісню «Розлилися круті бережечки». Він дещо переробив у ній слова, щоб її текст краще вписувався у зміст вистави. Та останній куплет залишив без змін. Крім того, Степан Чарнецький доробив до пісні нову, споріднену з народною, мелодію.
Завдяки виставі пісня, а особливо її остання строфа «Ой у лузі…» стала відомою. Від акторів театру пісню сприйняла молодь. У серпні 1914 року в Стрию «Ой у лузі…» вперше почув чотар УСС Григорій Трух від стрільця Іваницького. Той її навчився від артистів львівського театру. Григорій Трух до першої строфи «Ой у лузі…» додав ще три, які й склали текст патріотичного гімну українських січових стрільців «Червона калина» («Ой, у лузі червона калина похилилася…»).
Незважаючи на невелику літературну спадщину Степана Чарнецького, в Україні його творчість високо цінують. На згадку про талановитого уродженця села Шманьківці у травні 1991р. йому відкрили там пам’ятника. А 2005-го у Львові кандидат філологічних наук Н. Мориквас видала біографічний роман-есей «Меланхолія Степана Чарнецького».
Помер Чарнецький С. М. у Львові 2.10.1944-го року.
Як повідомляла УМ, українському історику, археологу, етнографу Володимиру Антоно́вичу – 188.