Творцеві неперевершеного «Запорозького маршу» Євгену Адамцевичу – 120 років

Євген Адамцевич – бандурист, віртуозний виконавець українських народних історичних пісень. Творець "Запорозького маршу", що часто лунає у програмах телебачення і радіо, звучить на святах і велелюдних зборах, під ритми якого карбують крок воїни нашої армії і флоту на військових парадах.

Народився Євген Олександрович Адамцевич 1 січня 1904 року в селі Солониці під Лубнами у родині станційного службовця. Батько мав сильний голос і залюбки співав українських пісень. Матір відзначалася серед своїх ровесниць поетичністю натури. Від неї, мабуть, успадкував майбутній кобзар і неабиякі музичні здібності.

Про це нагадує газета Україна молода.

 У 2 (3) роки після хвороби втратив зір. Деякий час з 11 років навчався в Київській школі для сліпих; навчався Євген дуже добре, бо мав феноменальну пам'ять. Потім проживав в Ромнах, куди його забрала бабуся, і куди потім переїхали Євгенові батьки. Він ріс жвавим, допитливим, захоплювався театральними виставами, на які його водила матір.

 Грати на бандурі навчився в 1925 році в талановитого місцевого бандуриста Мусія Петровича Олексієнка, від якого разом зі способом гри перейняв багатий репертуар. Вчитель, котрий дуже любив свого учня, присвятив йому твір "Доля темного Євгена".

 Після одруження з Лідією Дмитрівною Парадас Євген Адамцевич вже подорожував із дружиною, виступав як бандурист-соліст. Лідія Дмитрівна стала для нього очима, поводирем, другом, співала разом з Адамцевичем. До слова, саме вона була його першим цензором і  визначала, що і за яких обставин можна співати, аби не вскочити в халепу.

 В репертуарі Є. Адамцевича переважали українські народні пісні (історичні про Байду, Морозенка, Палія, Супруна; родинно-побутові; гумористичні й сатиричні. . Створив кілька власних творів, Кобзар також знав багато жартівливих, гумористичних, сатиричних пісень. Його гру та спів слухали Максим Рильський і Павло Тичина, шанували видатні представники української інтелігенції.

 "Запорозький марш" створювався так: 1926 року Євген Олександрович почув першу частину мелодії від кобзаря Івана Кириловича Положая, другу частину, мажорну, склав сам, і, з'єднавши докупи, дав назву "Запорозького маршу".  Широкому загалу марш став відомий 1969 року завдяки виступу сліпого бандуриста в Київському оперному театрі імені Тараса Шевченка. Згодом для оркестру марш аранжував головний диригент Державного оркестру народних інструментів Віктор Гуцал. Старий Адамцевич виконав його на вимогу публіки тричі.

 Найвідоміший афоризм Адамцевича: "Співати треба душею, а не горлянкою!"

 Пережив кобзар 1930-ті роки - часи фізичного винищення кобзарства та бандурництва (саме тоді був розстріляний як "ворог народу" видатний кобзар Іван Кучугура-Кучеренко). На схилі літ, не маючи офіційного трудового стажу, залишився без пенсії і, отже, без засобів для існування. Жив із гри та співу на роменському базарі. Але радянська влада, як і колись царська, трактувала це як жебрацтво, тому Адамцевича переслідували. Міліція неодноразово проганяла кобзаря з базару. Були випадки, що його, сліпого, міліціонери вивозили далеко від міста і полишали одного на безлюдді. Траплялося, що й саджали під арешт.

 Із настанням у 1972 р. нової хвилі репресій і утисків української культури поволі згортало свою діяльність і кобзарське об'єднання. Хворий Адамцевич із дружиною переїхав до дочки в с. Холмівку Бахчисарайського району в Криму. Прожив він у селі три тижні. Тут і помер  на 68 році життя. Похований на сільському цвинтарі, під білим крейдяним горбком. Мешканці Холмівки зберігають пам’ять про нього: в сільській бібліотеці є куточок з матеріалами про кобзаря, такі ж матеріали та стенди є і в Холмівській загальноосвітній школі. Традиційними стали часи пам’яті, літературно-музичні вечори, уроки, присвячені життю і творчості Євгена Адамцевича.

 Бандура Адамцевича зберігається в музеї театрального мистецтва в Печерській лаврі. Корпус довбаний, гриф має накладку, що закінчується на корпусі вигадливим візерунком, головка грифа плоска, з нахилом убік, корпус має упор для лівої руки. Довжина 90 сантиметрів. У Кременецькому ж краєзнавчому музеї зберігається одяг кобзаря, його бандура та фото.

...Тихо в кімнаті - останньому притулкові українського кобзаря. Над ліжком висить портрет немолодого чоловіка з незрячими, але лагідними очима. В його руках - бандура, яка нині знаходиться у Канівському музеї. Та сама бандура, на якій намальований козак Голота (малюнок виконаний на прохання кобзаря), та бандура, що народжувала піднесену музику "Запорозького маршу". Саме цей твір, за словами О. Вертія, є квінтесенцією "нездоланної української душі, що, мов той фенікс, щоразу сяяла блиском козацької відваги, лицарства і мужності на руїнах і попелищах нашої історії, у часи піднесення національних змагань за волю й незалежність".

Похований Євген Олександрович Адамцевич під Бахчисараєм.

Як повідомляла УМ, Забуті імена: 133 роки від народження «кобзаря у фраку» Василя Ємця.