Ганна Гайворонська: Після окупованого Луганська саме в бібліотеці мене зустріли, наче рідну

У рамках кампанії підтримки районних і сільських закладів культури, над якими нависла загроза ліквідації, «Україна молода» надає слово активній користувачці бібліотек.

«Для читача, який читає постійно і багато, бібліотека – як мама рідна. З високими цінами, які є нині, багато нових книжок не купиш, – коментує Анна Гайворонська, останні роки мешканка містечка Кремінна Луганської області, членкиня Національної Спілки письменників України, авторка 12 збірок поезій та автобіографічної прози "Прочанка зі сходу" і "Білі лілеї Донбасу".

– Пенсіонери йдуть до бібліотеки, неначе в храм. А купівля книжки в магазині – то вже свято. Подвійне свято, коли ти бачиш на прилавках книгарень власну книжку. Утім таке можливо лише у великих українських містах. У нашій Кремінній навіть книгарні немає – просто середньовіччя якесь.

Все моє життя поруч зі мною була бібліотека. В дитинстві – коли я з трепетом в душі переступала поріг книгозбірні, щоб віднайти і притиснути до грудей улюблену книжку. В молоді роки – коли я читала все підряд «запоєм». І потім, коли я дарувала рідній Кремінській районній бібліотеці, що на Луганщині, свої власні книжки.

Коли я тікала з окупованого Луганська до містечка Кремінна, то мене саме в бібліотеці зустріли, наче рідну. А перед нинішнім Новим роком, коли мені, поетесі , запропонували провести два прямих етера з Бібліотекою імен Лесі Українки в Києві і з журналом «Дніпро», то я чимдуж помчала здогадуєтесь куди. Без Кремінської бібліотеки у мене ніяких ефірів не було би. Бо сучасні платформи, на яких відбуваються онлайн-спілкування, мені миттєво не під силу осягнути у мій пенсійний вік. 

Скільки всього цікавого відбувалося зі мною саме в цій районній бібліотеці: творчі вечори, презентації книжок, ювілеї, поетичні конкурси дітей з усього району. Про її закриття не йдеться нині. Утім не можу не стати на захист існування бібліотек, які ліквідують в інших районах України. 

Від тієї думки,що в маленьких містечках і селах можуть ліквідувати бібліотеки, мені стає моторошно. З цими перманентними глобалізацією, децентралізацією і всякою іншою «нівацією» в простих людей вже забрали, що тільки могли: школи, клуби, медпункти, пологові будинки. Під благим виглядом піклування про людей українських народ повертають навіть не в минуле, а в позаминуле століття.

Наша Кремінська районна бібліотека відповідає усім сучасним вимогам, вона багато разів вигравала міжнародні гранти, останнім з яких «Бібліотека без меж». Це все завдяки неспокійній вдачі директорки бібліотеки Олени Володимирівни Скиданенко та завідуючій дитячою бібліотекою Світлані Володимирівні Реді.

Бібліотека відремонтована, як лялечка, запезпечена комп’ютерами, сучасними дитячими іграми, в ній зручні меблі,. Для дітей діє ляльковий театр, де кожен може стати актором. Діти малюють на склі, на піску. Дівчатка вчаться вишивати, робити ляльки-мотанки , опановують навіть техніку так званої діамантової вишивки. Дітей в бібліотеці завжди немало. Їм весело і цікаво. 

А хтось подумав про те, що буде з дітьми в інших населених пунктах потім, коли в них заберуть бібліотеку? Дорослі зможуть запропонувати замість затишного осередку культури хіба що гуртки, яких в містечках одиниці, та й ті коштують дорого. То куди йти дітям? Тільки на вулицю, яка їх з радістю прийме і навчить пиячити і колоти наркотики.

Болить у мене душа і за пенсіонерів, яких у кожному невеликому містечку чимала кількість. Їхні дорослі діти, за браком роботи, нерідко подалися у великі міста або й за кордон. А літніх людей завжди об’єднувала бібліотека. 

 У нас у Кремінній пенсіонери з великим бажанням відвідують «Клуб цікавих зустрічей», разом вишивають, співають, виготовляють сувеніри. Разом зустрічають Новий рік й інші великі свята. 
Для пенсіонерів у бібліотеці діє школа комп’ютерного навчання. Я сама навчалась у ній. 

А не стане бібліотеки – то всі наші пенсіонери залишаться сам-на-сам в пустих оселях зі своїми проблемами. Погасне світло в бібліотеці – і погасне світло в очах літніх людей, бо в них заберуть найнеобхідніше, можливість спілкування.

У Кремінній вже давно немає книгарні. Та хоч би і була, то при нинішній дорожнечі мало б хто з пенсіонерів зміг би купити нові книжки. Все, що потрібно для читання, люди беруть в бібліотеці: і вже не так самотньо в оселі, коли поруч цікава книжка.

Позбавити людину права читати, то дуже жорстоко. Бібліотека потрібна для людей – як сонце, як вітер, як дім, де завжди чекають.

Хочу навести цитату однієї мудрої людини: «Якщо стара книгозбірня була джерелом, до якого йшли всі спраглі до знань, то нова – це водогін, що розносить живильну вологу по домівках». Це слова Мелвіл Д’юї.

Що робиться в нашій Україні? В простих людей хочуть забрати джерело, яке тамує духовну спрагу у наш нелегкий час? І тоді українській нації одна дорога - в провалля бездуховності. Для чого все це робиться? З якою метою? Для того, щоб люди менше знали, менше читали і перестали зовсім мислити? Щоб «тупо» йшли за грошовитими маніпуляторами світу цього? Щоб люди забули про все святе та праведне і тільки тряслися від страху померти з голоду від безгрошів’я? Для того, щоб в Україні все обраховувалося лише торбами з грішми?

Духовність, звичайно , в очах багатьох – річ ефемерна. Для тих, хто її творить – безцінна. Утім смерть фізична - це лише квіточки у порівнянні зі смертю духовною. Коли в’яне цвіт нації чи його викорінюють – повноцінна держава теж гине. Глибинні наслідки на нас чекають після того, як погасне світло у вікнах бібліотек».

Як повідомляла УМ, 15-річна активістка, учасниця і переможниця  багатьох літературних конкурсів Аліна Шевченко з міста Олександрія намагається самотужки врятувати районну бібліотеку імені Дмитра Чижевського від ліквідації.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Телеведучий Олег Панюта: Вимагайте від чиновників не чіпати бібліотеки

Журналістка за освітою, письменниця Тетяна Череп-Пероганич вважає, що людям потрібне спілкування в бібліотеках, тому також приєдналася до зорганізованої «Україною молодою» підтримки відомими людьми і лідерами думок існування закладів культури, над якими нависла реальна загроза ліквідації.