Економіст Віталій Скоцик: Бібліотека в далекому селі дає дітям шанс

Триває зорганізована «Україною молодою» кампанія підтримки відомими людьми і лідерами думок існування бібліотек та Інших закладів культури у районах і селах усіх областей. 

Бо у процесі децентралізації місцева влада вирішила зекономити саме на публічних районних книгозбірнях, які давно перетворилися на центри культурно-мистецького життя, сільських бібліотеках  і дитячих музичних школах. 

Таке  відбувається у Коломиї Івано-Франківської області, Ніжині на Чернігівщині, в Олександрії на Кіровоградщині, населених пунктах Ужгородського району на Закарпатті, на Житомирщині тощо.

На захист бібліотек стає Віталій Скоцик, доктор економічних наук:

–  Моя мама була вчителем початкових класів, тому хист до читання було прищеплено усім дітям у нашій родині: і братам, і сестрі. А ми вже передаємо це і своїм дітям. Тягу до книги у нас генетично закладено.

Я, мабуть, народився з книжкою, бо не лише люблю читати, але ще й слухати життєві історії! Особливо у мене в пам’яті, певно назавжди, вкорінилися історії сільських людей з мого дитинства. Саме найбільше запам’яталися перекази сусідок з мого рідного села на Рівненщині, на очах і під наглядом яких я виріс.

Я швидко навчився читати. У три роки читав по складам, у чотири - вже речення.

У нас в селі було дві бібліотеки: шкільна і сільська. Сільська знаходилась  у клубі. Мені вона подобалась більше, бо там було багато цікавої літератури. Я з величезним задоволенням проводив там чи не весь свій вільний час.

Пам’ятаю, як я любив ходити між рядами книжкових шаф, насолоджуючись запахом свіжої фарби від нових книг. Я  любив роздивлятися книги з яскравими палітурками, любив торкатись кожної. Завжди чекав, коли ж будуть нові надходження. Мені хотілося всі ці книги прочитати. Я брав і додому, і читав у приміщенні бібліотеки.

Всі ж ми пам’ятаємо, що записатися до бібліотеки –  одна справа, складніше було дотриматись умови щодо своєчасного повернення книг. Інколи хотілось посмакувати цікавими творами довше. Були книжки, за якими я полював і які брав по декілька разів. Зокрема, це «Д'артаньян і три мушкетери», а згодом «Три мушкетери. Двадцять років по тому». Пригадую, що шукав скрізь ці багатотомники. Потім лише з часом зрозумів, що другий роман Олександра Дюма «Три мушкетери. Двадцять років по тому» –  далеко не те, що вкладав автор у перші частини роману про пригоди мушкетерів.

Ось так проводив я час: бібліотека, футбол і стайня. Такі  були мої головні заняття.

Згодом книги для мене стали  прив’язкою до домівки, до України. В якій частині світу я б не перебував -  у Великобританії, США чи Китаї - завжди брав з собою  книжки українських авторів: чи в дорозі читав, чи у вільний час у країні тривалішого перебування.

На Рівненщині багато людей знали, що я завжди із задоволенням підтримаю будь-яку ініціативу, пов’язану з книгами. Підтримую і молодих авторів, і тих, кому потрібна  допомога, аби книжки з’явилася на світ: краєзнавчі, художня проза,  патріотичні, наприклад, зараз згадую автора Спиридона Гнатовича Кравчука.

Сьогодні в моїй домашній бібліотеці є окрема полиця, де стоять книжки,  до появи  яких я був дотичний.

До речі, я є співавтором понад трьох десятків книжок. Багато з них невідомі широкому колу читачів, бо стосувалися коней. Я став одним з небагатьох  кандидатів наук, хто захищав дисертацію про цих тварин.  Отож у мене вдома є ціла низка ексклюзивних видань саме про коней.

Першу бізнес книгу «Бізнес-менеджмент» українською мовою ми випустили у 2003 році, вона була під редакцією професорки Любові Федулової. Я писав розділ «Маркетинг менеджмент». Це був такий абсолютно піонерський підручник, написаний простою мовою і дуже легко читався. Це чи не перша книга, де я описував маркетинг стратегії не іноземних кампаній, а українських.

Далі вже були мої авторські видання. У 2014 році випустив фундаментальну книгу  «Виклик і відповідь». (Вона важила 1,7 кг. Коли я її подарував мамі, то жартував, що мінімум: ця книга може бути хорошим пресом для вичавлювання сиру).

Друга вийшла у 2017-му під назвою «Як нам жити в епоху змін?» Зараз готуємо нову книгу, яка поки має робочу назву «Ідеальний шторм». Ми з нашого нового видання 3000 книг плануємо безоплатно обов’язково передати у звичайні бібліотеки по всій Україні. Нехай люди читають!

Кожна книга для мене   –  це частина пройденого життя. Не мемуари, а, швидше, накопичений досвід і проєкція на майбутнє. Це аналіз сьогодення і бачення майбутнього.

А п’ять років тому, об’їжджаючи Україну, ми вирішили започаткувати Всеукраїнський літературний конкурс імені Григора Тютюнника – платформу для талановитих українців, що мріють бути почутими. Ми вирішили допомагати молоді заявити про себе і реалізуватися у творчості.

Культурних майданчиків бракує не лише в селах, а й  у містах, і містечках, тому багато молодих людей залишаються непоміченими. Разом з Іваном Драчем, Миколою Жулинським, Лесею Мудрак, Іваном Степуріним та багатьма іншими ми готуємо вже п’яту ювілейну церемонію. Лише минулого року понад 700 рукописів надійшло на адресу конкурсної комісії, а за 4 роки конкурс засвітив майже п’ять десятків зірочок: ми видавали перші книжки переможців, а твори лауреатів включали в альманахи. 

Я до сьогодні з захопленням читаю лише живі книги. Для мене друкована книга – тактильний зворотній зв’язок. Така книга зі справжніми сторінками дає політ фантазії, загострює  інтуїцію, що забезпечує відчуття причетності до події, адже кожна книга написана людиною, з її власними думками, переживаннями, очікуваннями, уявленнями. Я, як справжній українець, маю її спершу «общупати» не лише розумом, але й пальцями.

Колись я подумав, що моїм друзям важливо читати ті книги, що чимось вразили мене  –  і щовихідного з домашньої бібліотеки на моїй сторінці у соціальній мережі почало з’являтися «Ранкове чтиво». Так я неначе читаю книжки вголос для своїх друзів. (А тим, з ким подорожую по роботі чи на відпочинок, можу крайню книгу переповісти слово в слово). Тому читайте або подорожуйте зі мною!

І раджу тим, хто сьогодні думає закривати бібліотеки: ніколи не робіть цього. Тому що дитина,  яка живе в далекому селі, можливо, саме завдяки цій бібліотеці стане освіченою і буде мати стимул для життя.

Сьогодні я спілкуюся з провідними нашими письменниками. Нещодавно ми замовили книги у Мирослава Дочинця та Андрія Кокотюхи з їхніми авторськими надписами та побажаннями нашим друзям у Новому 2021 році.

Основним подарунком, який ми дарували з 2020 на 2021 рік, була українська книга і українське вино, вироблене мною на вирощених власними руками виноградниках, витримане у прекрасних традиціях трипільської культури.

Отож, читайте українську книгу, пийте українське вино! І, як говорив Андрей Шептицький, живіть за принципом: «СвійДоСвогоПоСвоє».

Як повідомляла «УМ», 15-річна активістка, учасниця і переможниця  багатьох літературних конкурсів Аліна Шевченко з міста Олександрія намагається самотужки врятувати районну бібліотеку імені Дмитра Чижевського від ліквідації.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Телеведучий Олег Панюта: Вимагайте від чиновників не чіпати бібліотеки

Журналістка за освітою, письменниця Тетяна Череп-Пероганич вважає, що людям потрібне спілкування в бібліотеках, тому також приєдналася до зорганізованої «Україною молодою» підтримки відомими людьми і лідерами думок існування закладів культури, над якими нависла реальна загроза ліквідації.