Страшний урок історії не залишився в минулому: Кремль чинить злочини знову
Пам'ять про жертв політичних репресій – не лише сторінка минулого, а пересторога для сьогодення і майбутнього. >>
Історія України навіть у воєнний час не є обов'язковим предметом на ЗНО-2023. (Фото з відкритих джерел)
Виключення предмета "Історія" з ЗНО чиновники виявляється пояснюють "великим психологічним навантаженням" на абітурієнтів.
Знайомий лицемірний почерк - зворушливою турботою "про дєтєй" прикривати стирання пам'яті, яке фактично стало офіційною внутрішньою політикою "нових ліц" останніх років.
"Думать больно! Марафон смотрєть всєм!" - щоби не дай бог народ не навчився врешті решт бачити причинно-наслідкові зв'язки та хоча б банально порівнювати слова і дії своїх "слуг" в різні періоди.
Ну навіщо людям наприклад пам'ятати які нардепи голосували за Харківські угоди і хто тоді були їхніми помічниками?
Хто з сучасних "патріотів" блокував отримання ПДЧ для вступу України в НАТО ще в 2008 році?
Які "полководці" позбавляли ЗСУ "надлишкового озброєння" та примудрялись передавати його "дружній" росії?
Врешті решт хто вже під час війни просував московські методички, "розміновував" та "розводив", зупиняв ракетні програми, відновлював залежність від російських енергоносіїв, сажав військових в клітки та обсміював смертельну небезпеку біля кордонів?
Звичайно, осмислювати це "психологічно важко", куди простіше дивитись безальтернативні білоруськоподібні "єдині", а потім через деякий час під ракетами дивуватись "чому не закрили небо".
Бо вас привчили жити одним днем, як метеликів, шановні абітурієнти.
Так що за майбутнє можна бути спокійним - забіг історичними граблями триватиме.
Щоби це спрогнозувати не треба бути зіркою тупорилої "Битви екстасенсів" - достатньо засвоїти матеріал кількох підручників з історії України та скласти тест.
Пам'ять про жертв політичних репресій – не лише сторінка минулого, а пересторога для сьогодення і майбутнього. >>
Найнебезпечніше в такій пам’яті — перетворення історії на політичну зброю. Коли одна сторона говорить лише про власних жертв і не бачить жертв іншої, пам’ять перестає лікувати і починає знову розділяти. >>
Коли наш воїн, наш звитяжний лицар Микола Андрійчук відходить у вічність, сама українська земля, в образі цього благородного птаха, приходить віддати йому останню шану. Це не просто лелека. Це — дух нашої нації, це голос тисячолітньої історії, що схиляє голову перед подвигом Героя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
На цьому місці мав би стояти пам'ятник. Це може бути пам'ятник воїну-захиснику. І я точно знаю, що актуальність цього пам'ятника була б ще багато років на вищому рівні. >>