Чи бути деокупації?

Напередодні візиту в Україну, міністр закордонних справ Франції  І. Дріан в інтерв'ю Journal de Dimanche у контексті російських загроз заявив, що "будь-які нові посягання на територіальну цілісність України будуть мати  масштабні наслідки... Моя німецька колега вже оголосила позицію - більше ні кроку вперед. І я приєднуюся до цієї заяви. Стратегія Франції - жорсткість із Росією , солідарність з Україною та діалог ".

Якщо враховувати послідовну проукраїнську позицію США, ЄС, НАТО, ОБСЄ та розгляд агресивних дій РФ відносно України на засіданні РБ ООН , то меседжі французького і німецького міністрів виглядають оптимістично.

Постільки під впливом політико-дипломатичного тиску колективного Заходу на Кремль та нарощування країнами-партнерами військово-технічної допомоги Україні, путінські посіпаки почали частково відповзати від нашого кордону.

В риториці  таких імперських яструбів як Лавров і Патрушев появилися фальшиві заяви про начебто відсутність у Росії агресивних намірів стосовно України, яка нібито навмисно мілітаризується Заходом і тому становить загрозу РФ.

Кремль схоже імітує також готовність до розблокування мінського процесу, про що свідчить нещодавня зустріч у  Парижі політичних радників лідерів Нормандського формату.

Проте, як вбачається, Кремлю різними маневрами поки що вдалося змістити акценти із проблеми звільнення тимчасово окупованих територій України у площину стурбованості власною безпекою начебто від загроз із відсутності стратегічної стабільності через просування НАТО до кордонів Росії.

В результаті тепер на різних  майданчиках і у різних форматах йдеться  в основному про деескалацію ситуації на східному кордоні України та пекельні санкції Заходу стосовно РФ, якщо вона наважиться на подальшу широкомасштабну інтервенцію. 

Таке є важливим і вкрай необхідним для молодої української демократії. Але виникає закономірне питання як до наших партнерів,  так і до офіційного Києва: із яких міркувань деокупація частини Донбасу і Криму не ставиться із такою гостротою як і деескалація та стратегічна стабільність? І чому партнери не застосовують для звільнення українських територій ті ж самі жорсткі санкції до Росії?

Адже є зрозумілим , що допоки частина України  буде окупована путінським режимом, Кремль буде шантажувати світ і просувати інтереси  "руського міра" у регіони власної  зацікавленості і надалі. Чи до кінця щирою є позиція українських партнерів? Чи все ж превалюють якісь латентні інтереси транснаціональних корпорацій , що зацікавлені у подальшій гонці озброєнь , що є джерелом надприбутків.

Можливо у  таких персонажів є наміри використати Україну як "болвана  у старому польському преферансі", а її громадян як гарматне м'ясо у конкурентній боротьбі  за зручніше місце під сонцем.

Поза сумнівом, що Україна перебуває у досить складній ситуації через агресію  та гібридні впливи колишньої російської метрополії та окремих її сателітів.

Тому влада повинна всіляко зміцнювати єдність суспільства, обороноздатність країни, міжнародну проукраїнську коаліцію, унеможливити вибіркове правосуддя  та переслідування політичних опонентів. Беззаперечно дотримуватися національних інтересів, особливо у питаннях реінтеграції тимчасово окупованих територій з метою встановлення там конституційного порядку.

Якщо нація відчує , що партійна монобільшість та чинні провідники гілок влади неспроможні системно убезпечити державу, то вона має конституційне право ініціювати її перезавантаження.