Ковід - не вигадка, поширюється миттєво і безсимптомно

Коли бачиш ситуацію зсередини, вона накладає на тебе більшу відповідальність. І коли не з екрану телевізора, а просто очі в очі можеш заглянути медсестричці, яка у повному "космічному" спорядженні ставить крапельниці, катетери, кожного пильнує, питає про здоров'я, встигає відключати і ставити нові системи... Чую її подих. Подих, від якого затинає серце, так їй важко...

Я в палаті одягаю на кілька хвилин маску, поки мені підключають систему. І то мені важко, погано дихати. А їй, цій бджілці у блакитному спорядженні? Два десятки хворих, різних, особливих... І всюди - вона у оцій захисній екіпіровці. Мій лікар жартує - маємо безплатні спа-процедури. Піт стікає аж до п'ят... А за вікном - плюс 29.

Умови праці медиків - надважкі. Це правда. Уклін і шана усім, хто нині воює з Ковідом. Це справжні бійці, фахівці, це неймовірно самовіддані люди.

Хай Бог береже вас і ваші родини і дає здоров'я та сил воювати на цьому медичному фронті!

Так, нині, у День Конституції, реалізую своє право на охорону здоров'я в лікарні.

Нас тут охороняють і бережуть дуже добре. Це правда. Повсякчасна увага і лікарів, і медсестер, нас годують, лікують, три-чотири рази в день хтось підходить і турбується про тебе... І все це безкоштовно.

Я лікувалася амбулаторно, мені ставало легше, але результат КТ - двобічна пневмонія - замість закриття лікарняного відправив доліковуватися у стаціонарі. Невилікувана пневмонія погана наслідками. Отож - лікуюся повноцінно. Тут палати на двох, все чисто і відремонтовано. Найдовша прогулянка - до душу чи туалету в кінці коридору. І режим. Все за розкладом. Їжа, обхід, процедури. Ізоляція строга, дозволено тільки передачі.

Тут наговорилася з сусідкою про все життя. Знайшлися рідні душі. Перечитала всі книжки , що взяла з собою. Як у дитинстві, знаходжу фігурки звірів у силуетах дерев, серед хмарок. Слухаю, як прикро дзижчить газонокосарка, а увечері - посвіркує апарат з киснем, який підключили жінці у сусідній палаті. Страшенно хочеться додому. До нормального життя.

Думки втікають. Отаке лікарняне побутування дає можливість переоцінити всі свої попередні цінності, привілеї, образи і радості. А, виявляється, для радості у мене було причин - ого-го скільки. А ображатися - взагалі непотрібно було!

Навіщо стільки всього пишу?

Подякувати своїм рятівникам - в першу чергу. Усім медикам, усьому персоналу Львівської обласної інфекційної лікарні! Подякувати усім добрим людям, знайомим, друзям, які про мене турбувалися, підштовхували до правильних рішень, дбали про мене усіма можливими силами, порадами, діями!

І попросити вас усіх, люди добрі. Бережіть своє здоров'я! Бо Ковід - не вигадка, бо поширюється миттєво і безсимптомно, особливо молодими людьми. А старші хапають той вірус і хворіють. І дуже складно і довго лікується. І дуже важко нашим лікарям у цих умовах.

Бережіть своїх ближніх і себе!

Бо здоров'я - найдорожче! Будьмо здорові усі.