Найкоротша стрижка в моєму житті

Отже, розповідаю. Підстригтися я хотіла ще рік тому. Але вже тоді розуміла: волосся надто довге, щоб просто його викинути. Знайшла благодійну організацію, яка збирає хвостики, щоб потім зробити з них перуки для онкохворих дітей. Та довжини бракувало.

Якби я обрізала коси торік у травні, була б як хлопчик. Тому відрощувала. Хоча, скажу чесно, з довгим густим волоссям важко. Його складно промити і дуже довго сушити. Воно плутається від вітру і потребує багато часу і великої любові.

Постригтися вирішила в лютому. Можете вважати, що кличу весну.

Обрізала 40 сантиметрів волосся і відправила до Львова, в організацію Hair for Share. Воно вже доїхало і чекає у відділенні нової пошти, поки його заберуть.

Чи шкода мені було стригтися? Ні. Я завжди дуже легко ріжу волосся. Цього разу снаги мені додавало те, що мої коси допоможуть пережити стрес від втрати волосся якійсь маленькій принцесі, допоможуть їй боротися з раком і перемогти.

(Принцесо, ці коси рощені і миті з любов’ю й обрізані з нею ж. Одужуй і відрощуй свої!).

Чи хвалюся я? Ні. Просто закликаю, раптом у вас довге волосся, яке хочете обрізати, але не знаєте, куди подіти, відправити на благодійність. Комусь ваші коси точно дуже потрібні.

Хто дочитав аж сюди, вибачте, зараз буде трохи злих слів.

Я обрізала волосся, бо вважала за потрібне. Бо воно моє. Хочу — заплітаю, хочу — фарбую в блакитний, хочу — стрижу, що хочу, те і роблю. Не потрібно писати, що зробила дарма.

Ні, не дарма. Бо вже давно повнолітня та цілком осудна, щоб відповідати за своє життя і свою зовнішність також.

Хто підтримував і писав, як мені пасує коротка стрижка, дякую.

Я з вами згодна. Мені вона таки дуже личить. А ще це незрівнянне відчуття легкості в голові.

Думаю, коси в мене відростуть уже за два роки.А поки радію цій зачісці.