У четвер близько12-ї години дня піднімаюся з Подолу Володимирським узвозом у бік Європейської площі. Потрапляю у затяжний корок. Біля Національної філармонії бачу його причину: половину дороги перекрила трак-платформа, на якій декілька чуваків поруч з гламурними дівахами вимахують прапорами «5.10. Украина без налогов».
Досі був не дуже обізнаний з діяльністю цієї організації. Стою у тривалій пробці через їхню «активну життєву позицію». Відкриваю вікно і питаю:
– Ви що з Росії?
– Пачєму?
– Ну, мова на прапорах російська.
– Так, а что, ми на Украіне нє можем разговаривать по-русски?
– Та, – кажу, – будь ласка, розмовляйте між собою, як хочете, але у публічному просторі використовуйте державну мову.
– А чево, ми живьом в свободной странє... Как хотім так і говорім...
– Щоб ви тут «гаварілі как хотітє», хлопці на Сході щодня віддають свої життя!
– Ето іх проблєми...
– Сука, – кажу, – відтепер це буде і твоєю проблемою...
Реально! Я толерантна, поміркована людина, що народилася в Києві в абсолютно російськомовній родині, стикаючись з неандертальською суттю «русського міра», який не хоче вчитися, перебудовуватися, аналізувати, розвиватися, стаю лютим! Іноді Орестом Лютим.
Я вже писав про це: у нас в театральному – інституті на курсі вчилися троє росіян з Новосибірська. Після першого курсу викладач сценічної мови так і сказала: «Або ви, дорослі, розумні люди вчите мову, або зізнаєтеся в тому, що ви чи дебіли, не сповна розуму, яким я завжди поставлю хирляву трійку. Чи таки вчите мову, доводячи, що ви люди, а не якісь неандертальці – тупикова гілка розвитку людства». Всі за рік опанували українську. Без проблем!
Так от, тупим неандертальцям з руху 5.10. нагадую ці слова. Відтепер буду придивлятися до вас уважніше. Не хочу жити в місті з деградаційною парадигмою буття. До здибанки на вузьких стежках еволюції.
Боротьба триває!
Джерело