"Мийте, пацани, і не партеся"

У 1981 році на екрани вийшла азербайджанська музична комедія «Не бійся, я з тобою». Ота сама, де Сан Санич у виконанні геніального Льва Дурова вперше на весь Радянський Союз показав прийоми карате. Ота, де знімалися улюбленець азербайджанської публіки співак Полад Бюль-Бюль Огли (пізніше він став одним із перших міністрів культури Азербайджану) та представник прославленої циркової династії наїзників Мухтарбек Кантеміров.

Сюжет фільму чимось нагадує «Сватання на Гончарівці», хоча події відбуваються років сто тому на Кавказі, де якраз відкрили родовища нафти. Збіднілий, але гоноровий бек, щоб покращити своє становище, хоче видати доньку заміж за багатого, але дурнуватого Стецька-Мардана, а вона закохана в бідного, але талановитого співака Теймура. Допомогти закоханим беруться друзі-циркачі Сан Санич і Рустам.

Так от, є в цьому фільмі одна пісенька, яка останнім часом не дає мені спокою. Бек, розмірковуючи над тим, як технічний прогрес змінює їхнє життя, висловлює свою мрію (цитую мовою оригіналу): «Но с порога молвил строго я: все менять, основ не трогая.В остальном война отсталому, древнему и бестолковому. Чтобы с этих пор по-новому, оставалось все по-старому».

Як на мене, ця пісенька якнайкраще ілюструє суть реформ, які останні два роки з такими натугами намагаються провести в нашій країні. З натугами, бо це справді вимагає колосальних зусиль, «чтобы с этих пор по-новому, оставалось все по-старому».

Візьмемо найуспішнішу (за словами міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова) реформу міліції в поліцію. Так, провели конкурс, набрали нових незаплямованих людей, одягли їх у новеньку класну форму і швиденько чомусь навчили (до їх честі, багато хто досі намагається чесно виконувати свої обов’язки). Провели навіть переатестацію, до якої  залучили непідкупних журналістів. І що? Картинка створена класна – у кого в архіві немає селфі із усміхненими поліцейськими? Але це – лише ширма, створена за принципом: «все менять, основ не трогая». Бо від зміни форми окремих правоохоронців у загальному підсумку порядку в державі не додалося.

До речі, частина «люстрованих» і законом про люстрацію, і журналістськими комісіями наскрізь корумпованих «правопохоронців» успішно відновилися на посадах через наші ж найсправедливіші у світі суди. А в судах, попри судову реформу і внесені в Конституцію зміни, досі процвітає кругова порука, міцніша за залізобетон. І справа тут не лише в сумнозвісному судді Чаусі із його банкою в городі. На моїй пам’яті, єдиним суддею, який отримав реальний строк і відсидів його, став відомий суддя-колядник Зварич. Але то було ще в минулому житті. А от одіозних суддів Оксану Царевич, Сергія Вовка і Віктора Кицюка, з яких депутати в березні 2015-го зняли недоторканість, Вища кваліфікаційна комісія суддів досі навіть не відсторонила від посад.

Мовчу вже про супер-пупер незалежних борців із корупцією Антикорупційне бюро та Антикорупційну прокуратуру. Пам’ятаєте, як вся країна із замиранням серця стежила у прямому ефірі за тим, як спеціальна комісія обирала і пана Ситника, і пана Холодницького на їхні посади. З того часу минуло десять місяців – і жодної гучної розслідуваної і доведеноїдо суда справи. І, підозрюю, їх і не буде. Бо головне завдання тих, хто нині стоїть біля керма держави, нагадую: «чтобы с этих пор по-новому, оставалось все по-старому».

Тому - кіна не буде. Будуть лише чергові гучні розкриття, затримання і заяви, які в загальному підсумку ні на що не впливають. На кшталт того, як у серпні минулого року згадуваний уже Арсен Аваков розпинався з приводу затримання машини колишнього директора державного підприємства «Укрбурштин» Олега Ярошика, у якій знайшли 2,5 тонни нелегально видобутого бурштину. Пам’ятаєте його заяву на «Фейсбуці», що «буде продовження, з'являться прізвища – у минулому відомого одіозного депутата П., продажних правоохоронців та чиновників... – ми свою роботу будемо робити»? І що? Прізвищ ми так і не дочекалися. Очевидно, вирішили, що ми забули.

Зате рівненські журналісти Дмитро Бондар та Інна Білецька розкопали в судових анналах рішення Рівненського міського суду ще від 11 квітня цього року, за яким головним обвинуваченим у цій справі виступив не Ярошик, а нікому не відомий бізнесмен Святослав Малецький, який визнав вину і пішов на співпрацю з прокуратурою. А прокуратура на радощах так «якісно» провела слідство, що обвинувальний вирок просто рясніє «перлами» на кшталт «у травні 2015 року у невстановлений досудовим розслідуванням час та день, знаходячись поблизу кафе «Фламінго», за попередньою домовленістю, зустрівся із невстановленою досудовим розслідуванням особою, де останній запропонував йому придбати бурштин в кількості 1000 кг. за 40 тисяч доларів США».

Як результат –  Святославу Малецькому Рівненський міський суд «шляхом поглинання меншого покарання більшим» визначив «остаточне покарання у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 17 000 грн.», а також  зобов’язав сплатити 42,421 грн.  за судові експертизи. 17 тисяч гривень – за бурштин, вартість якого суд оцінив у майже 3 мільйони гривень!!!  «Коротше, пацани, мийте і не партеся»,- робить висновок Інна Білецька.

А пацани й не паряться – за останньою інформацією нелегальний бурштиновий промисел на Поліссі знову набирає обертів. Хоча ще на початку липня генеральний прокурор Юрій Луценко особисто їздив у Рівне затримувати заступника прокурора області і пообіцяв, що «бурштиновій мафії» буде покладено край. Заяви так і лишилися заявами. А люди зрозуміли, що ніхто нікого не каратиме, бо багато зацікавлених у тому, щоб «оставалось все по-старому». А гучні слова та сенсаційні розкриття – то для картинки.

Через це і пакет «бурштинових законів» уже вкотре у Верховній Раді ставлять у самий кінець порядку денного сесії. Щоб, наче ж і поставили, але часу гарантовано не вистачило. Хоча того ж Юрія Луценка, в обхід усіх процедур, Генпрокурором призначили протягом доби. Навіть газету встигли надрукувати. Було б бажання. А його, очевидно, немає.

Зате наразі у влади чітко спостерігається інше бажання: всіма силами зберегти своє становище. Для цього на всі пости призначаються «надійні, перевірені» люди, які будуть все робити, «основ не трогая», а всі реформи замінюються їхньою імітацією. За Радянського Союзу це називалося «застій», за Януковича – «стабільність», нині ж це називається «жити по-новому». І тоді і зараз існує ілюзія, що так буде вічно.

Втім, у тому то й весь парадокс, що природа людських відносин, як і природа загалом, не терпить не лише порожнечі, але й так званої «стабільності». І рано чи пізно дбайливо вибудувана піраміда дає тріщину і валиться, яка картковий будинок. Лишається зрозуміти, коли це станеться в черговий раз.