Не мовчіть: про відповідальність перед Героями оборони Маріуполя
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
«Своя серед своїх» - саме так почувалася у четвер зранку, коли йшла середмістям Києва для участі в урочистій ході до Дня хрещення Русі, що його проводила УПЦ (КП).
Ішла від Михайлівської площі по Володимирській вулиці і далі – до Володимирського собору. Ішла повз молодих, симпатичних патрульних поліцейських, повз молоденьких гвардійців при повній амуніції. А вже на підході до Володимирського собору опинилась поміж групами вірян у вишиванках, з квітами і маленькими іконами в руках – теж усміхненими, позитивно налаштованими.
Якщо чесно, подумки порівнювала всіх, на кого «кидала оком» по дорозі, з баченими вчора людьми. Вчора копи виглядали стурбованими, деякі гвардійці – напруженими, серед учасників ходи УПЦ (МП) не побачила багато усміхнених облич.
Ті люди ішли групами і колонами, а учасники сьогоднішньої ходи ішли вільно – щоправда, час від часу це додавало проблем організаторам, тому що люди вперто не хотіли лаштуватись у колону, а йшли вільно, своїми маленькими громадами.
А от кого я фактично не бачила вчора, зате з ким побачилась і поспілкувалася нині – так це бійці і ветерани військових дій на Донбасі. Нині для мене було честю поговорити з військовими капеланами – вони приїхали на День хрещення Русі вшанувати Святого князя Володимира, після чого повернуться у зону АТО, до своїх бійців, щоб рятувати їхні душі, а часто й їхні життя. «У нас нема демобілізації, для нас війна закінчиться тоді, коли виборемо мир і коли відспіваємо останнього загиблого солдата», - сказав один із капеланів.
А потім були розмови з бійцями батальйонів «Айдар» і «Донбас», - декого знала раніше, з кимось нині познайомилась. Коли розпочалась хода, хлопці вишукувались і пішли вздовж колони. І ви би бачили, як їх вітали дівчата і жінки, і з якою повагою (а дехто із заздрістю) на них позирали гвардійці і поліцейські, котрі стояли уздовж вулиць проходу.
Священики – то окрема тема. Я не спеціаліст, мені важко за одягом визначити сан і відтак місце людини у церковній ієрархії – але священики всі ішли разом зі своїми мирянами. Старшого і молодшого віку, у різноманітному вбранні, з осяяними посмішками обличчями. Священики і молились, і співали псалми, і вітали одне одного і своїх вірян зі святом. Одним словом – ось вони, пастирі людських душ!
Обговорювали поміж собою і теми війни і миру, і озвучену вранці президентом Петром Порошенком думку щодо можливості залучити Вселенського патріарха Варфоломія до подолання розділення українських православних. А дехто переповідав почуті від друзів-католиків повідомлення про приїзд Папи Римського Франциска до польського Кракова, для зустрічі з учасниками Світових днів молоді.
Як на мене, ця відкритість й інтерес до життя громади і держави, до подій в інших християнських конфесіях і є однією з ознак того, що бодай УПЦ КП готовий до діалогу із Патріархом Вселенським, що її священослужителі і віряни живуть не у доволі консервативному православному світі, а у світі, де співіснують різні релігійні громади. І – так, на сьогодні Київський патріархат для багатьох асоціюється із соціальним служінням і з капеланством, що збільшує його авторитет в українському світі.
P.S. За даними поліції, кількість учасників нинішньої ходи становила близько 15 тисяч осіб, священників серед них було близько тисячі осіб.
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
У Києві, у Національній філармонії України, відбувся щемкий концерт «Польовий і Польова» із проєкту «Звільнена музика», спрямованого на деколонізацію українського музичного простору та повернення імен і творів, які в радянські часи цілеспрямовано витісняли. >>
Командири усіх підрозділів поліції вже зараз повинні мати реальний бойовий досвід - бо інакше вони не можуть забезпечити правопорядок у країні, де значна частина населення має бойовий досвід і де ворожі терористичні акти - звичайний сценарій ймовірної небезпеки. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
На цьому місці мав би стояти пам'ятник. Це може бути пам'ятник воїну-захиснику. І я точно знаю, що актуальність цього пам'ятника була б ще багато років на вищому рівні. >>