На довгу і добру долю!

...Стояла ясна, зоряна і тепла ніч. Ми багато жартували — і трохи мріяли, заглядаючи у майбутнє:  яким воно буде через п’ять років, десять, двадцять?.. Хтось згадав, що 4 липня — День незалежності США — мовляв, багатообіцяючий день!

 

 

На обрії ледь світліло, коли з друкарського цеху «Преси України» винесли кілька примірників першого (!) номера газети «Україна молода». Ми теж його, як і перед тим зверстані шпальти, щедро скропили свяченою водою: на довгу і добру долю! (Він зберігався у мене, а на 5-річчя газети я вручила його головному редактору — як перший експонат майбутнього музею газети). 

Прототипом «України молодої» можна назвати суботній випуск газети «Радянська Україна». Він і виходив нинішнім форматом «УМ», тоді як «Радянка» по буднях продовжувала виходити великим форматом із традиційною тематикою і змістом. Розмаїтий за тематикою і жвавий за стилем суботній випуск давав змогу вирватися з канонів головної партійної газети, тож туди одразу ж потягнулися ті, хто не тільки відчув «свіжий вітер змін», а й прагнув передати словом те оновлення, яке він ніс в українське суспільство. 

 

 

Суботня «Радянка» пережила разом з усіма студентську «Революцію на граніті», події у Верховній Раді, мітинги, з’яву нових громадських рухів та організацій. Головним за випуск було призначено Михайла Дорошенка. За верстку та зовнішній вигляд відповідав заступник відповідального секретаря «великої «Радянки» — Олександр Саліков, активним автором була тодішній власкор по Києву та області Любов Янюк. Робочий штаб розташовувався в нашому відділі, який з канонічного відділу науки, шкіл та вузів перетворився на відділ молодіжних проблем(або за назвою рубрики: «Кімната 333»). Словосполучення «молодіжних проблем» у нашому розумінні означав — не «дитячо-юнацьких», а проблем того молодого, нового життя, яке вже стукало в двері.

 

 

 

Із весни 1991 року стало відомо, що газетний випуск цілком реально може перетворитися на тижневу газету. Потрібні нові люди і нова назва!

 

 

Першою, після полум’яного спічу Михайла Дорошенка перед студентами-випускниками Київського університету, в кімнаті 333 з’явилася Світлана Расторгуєва, яка потім стала Галатою. Вона ще встигла попрацювати кілька місяців у «Радянці», перш ніж ми п’ятеро перейшли в нову газету. 

 

 

А назва? Що ми тільки не придумували! Однак усіх «переламав» Дорошенко, якому відразу сподобалася назва «Україна молода», і він її відстоював, аж доки не затвердили. 

 

 

Ближче до випускних екзаменів «на оглядини» нового проекту завітали однокурсники Світлани — Ірина Чемерис, Мар’яна Олійник, Ірина Яновська, Наталя Тимошенко, Тамара Шенрок, Олена Ліснича (пізніше — Зварич), потім — Сергій Петрик та Сергій Маловічко... Тут же, у кімнаті 333, готували матеріали до друку (писали «від руки», звісно), вичитували й редагували, тут задумувались теми, рубрики, сторінки, їх розташування... 

 

 

У цій же кімнаті, в ніч на 4 липня 1991 року я поставила підпис на шпальтах нової газети: «До друку». А наш коректор Ніна «для певності» скропила їх свяченою водою, спеціально принесеною для цього з дому. А потім уся чергова бригада вирушила до експедиційного цеху видавництва чекати перший номер «України молодої». 

...Наступні номери ми вже готували в маленькій кімнатці (першій, якщо ліворуч за ліфтом) на п’ятому поверсі. Потім кімнат стало більше, і відповідно журналістів більше. У газети з’явились власкори. А кожний її номер ставав і цікавіший, і вагоміший.

 

 

Можливо, тому, що «Україна молода» була першим місцем фахової роботи  для більшості членів редакційного колективу, в газеті не «працювали» — нею жили, і це відчувалося — в атмосфері на плануваннях і летучках, у пошуку тем, у готовності підтримати й підказати. Це було неймовірне відчуття! Воно якимось чином передавалося й читачам: то було видно з листів, які приходили до редакції, і навіть iз появи фонду підтримки редакції, який створили самі читачі. 

 

 

Але ж зрозуміло, що найкраща підтримка — це передплата, а вона на початок наступного року дала новій газеті понад 30 тисяч постійних читачів.