Перемога України – це: капітуляція рашистського режиму путіна, знищення московської імперії зла та перемога Європейської цивілізації

07:22, 08.05.2023

Підписання Акту капітуляції у Реймсі. Спиною: Ганс Фрідебург, Альфред Йодль (1), Вільгельм Оксеніус. Обличчям: сер Ф. Е. Морган, Франсуа Севез (4), Гарольд Берроу, Гаррі С. Батчелл, У. Б. Сміт (2), Конрад Стронг, Іван Черняєв, Іван Суслопаров (3), Ка (Архівне фото)

«Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!»

(Тарас Шевченко)

 

Свято Перемоги над гітлерівським нацизмом в Європі офіційно відзначається 8 травня — в річницю капітуляції нацистської Німеччини (цю подію заведено розглядати як символ перемоги над нацизмом). Окрім того, з 2005 року цей день Генеральною  асамблеєю ООН проголошено Днем пам'яті та примирення, присвяченим жертвам Другої світової війни, у якій брала участь 61 країна (воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн), що призвело до понад 71 мільйона людських жертв, iз них — 46,7 мільйона мирних жителів.

 

Акти капітуляції Німеччини 

 

Нагадаю «історику всіх часів і народів» московському фюреру путіну, що Акт про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини був підписаний у Реймсі (Франція) о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року. З цієї нагоди 8 травня 1945 року в багатьох містах Європи та США було проведено велелюдні святкування.

 

Сторонами-підписантами Акту капітуляції були: Німеччина, Велика    Британія, СРСР, США і Франція.

 

З німецької сторони Акт про капітуляцію підписав начальник штабу оперативного керівництва Вермахту генерал-полковник  Альфред Йодль; зі сторони союзників — начальник штабу Эйзенхауэра генерал-лейтенант Уолтер Беделл Смит, зі сторони СРСР — начальник радянської військової місії у Франції генерал-майор Іван Суслопаров, від Франції, в якості свідка, — заступник  начальника штабу Національної оборони корпусний генерал Франсуа Севез.

 

 

В Акті про капітуляцію (на фото) значиться наступне:

 

«1. Мы, нижеподписавшиеся, действуя от имени Германского Верховного Командования, настоящим соглашаемся на безоговорочную капитуляцию всех наших Вооруженных сил на суше, на море и в воздухе, а также всех сил, находящихся в настоящее время под немецким командованием, — Верховному Командующему Союзных Экспедиционных Сил и одновременно Советскому Верховному Командованию.

 

2. Германское Верховное Командование немедленно издаст приказы всем немецким командующим сухопутными, морскими и воздушными силами и всем силам, находящимся под германским командованием, прекратить военные действия в 23:01 по центральноевропейскому времени 8 мая 1945 года и оставаться на своих местах, где они находятся в это время. Никакой корабль, судно или самолет не должен быть уничтожен, и его корпусу, двигателям или оборудованию не должно быть нанесено никакого ущерба.

 

3. Германское Верховное Командование немедленно выделит соответствующих командиров и обеспечит выполнение всех дальнейших приказов, изданных Верховным Главнокомандующим Союзных Экспедиционных Сил и Советским Верховным Командованием.

 

4. Этот акт военной капитуляции не будет являться препятствием к замене его другим генеральным документом о капитуляции, заключенным Объединенными Нациями или от их имени, применимым к Германии и германским вооруженным силам в целом.

 

5. В случае, если Германское Верховное Командование или какие-либо вооруженные силы, находящиеся под его командованием, не будут действовать в соответствии с этим Актом о капитуляции, Верховный Главнокомандующий Союзными Экспедиционными Силами, а также Советское Верховное Командование предпримут такие карательные меры или другие действия, какие они сочтут необходимыми».

 

Церемонію його підписання можна побачити на відеофільмі.

 

В день 7 травня міністр закордонних справ Німеччини, граф Шверін фон Крозі в радіозверненні до німців офіційно повідомив населенню про капітуляцію країни (трансляція велась із німецького міста  Фленсбург).

 

В цей же день (7 травня) новина про капітуляцію нацистської Німеччини появилась у телеграфних повідомленнях AP (Associated Press) і розлетілась по всьому світу.

 

Проте Сталін. відмовився визнати цей акт, його не задовольнила перша церемонія підписання. Він хотів, щоби Німеччина урочисто склала зброю перед радянським командуванням у самій столиці ІІІ Рейху, яка була захоплена Червоною армією. Тож Сталін поставив ще одну вимогу союзникам — жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.

 

Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагає від нього цієї інформації, а Трумен — на те, що прохання Сталіна надійшло пізно, скасувати оголошення неможливо, оскільки воно уже надруковано в американських газетах.

 

На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі Акт капітуляції не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, — в Берліні.

 

Аби не дратувати «дядечка Джо», західні союзники погодилися влаштувати для нього ще одну церемонію підписання Акту про капітуляцію Німеччини, що було схоже на політичний анекдот і насмішку над ним (чим би дитина не бавилася, аби не плакала). 

 

7 травня 1945 / Фото: National Museum of the U.S. Navy / 306-NT-40936-FO. Британські моряки в Нью-Йорке тримають передовиці  американських газет за 7 травня 1945 року, які повідомили про капітуляцію Німеччини. Фото зроблено біля  газетного кіоска на Таймс-сквер, на центральній площі  Нью-Йорка, і відображає драматичну історію про те, як світ узнав про закінчення війни. Газетні публікації про капітуляцію вермахту були зроблені на основі повідомлення репортера агентства Associated Press Едварда Кеннеді.

 

В Радянському Союзі про капітуляцію Німеччини узнали лише 9 травня — вночі від «Совінформбюро», а пізніше в цей же день — із промови Сталіна, який відчував себе ображеними і «опущеним» союзниками.

 

Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом (за московським — 9 травня, 00:43).

 

Його текст майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню — 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.

 

Вважають, що перший Акт про капітуляцію був  підписаний генералом Суслопаровим без дозволу Сталіна. Текст Акту капітуляції Суслопаров відправив у Москву і чекав дозволу на його підписання. До часу підписання дозвіл так і не дійшов, тому Суслопарову довелося підписувати документ з власної ініціативи.

 

На фото: 3 сторінка Акту про капітуляцію Німеччини, який був підписаний в Карлсхорсті 8 травня 1945 року.

 

В росії Актом про капітуляцію Німеччини вважають Акт, який 8 травня 1945 року підписав  маршал Жуков. Хворобливу  манію величі тирана Сталіна успадкував бункерний фюрер, воєнний злочинець путін щодо якого Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт.

 

Більше про це у статті «Міжнародний ордер на арешт путіна — сигнал росіянам на його ліквідацію» (див. тут:

 

На справді ж документ, який закінчив Другу світову війну, є перший Акт про капітуляцію Німеччини, підписаний 7 травня в 02:41 в Реймсі, в приміщенні школи, в якій знаходився штаб головнокомандуючого силами союзників генерала Дуайта Эйзенхауэра. Західні історики і військові вважають його головним документом, який поклав кінець майже шести рокам кровопролитної війни в Європі. Адже саме в день 7 травня  міністр закордонних справ Німеччини, граф Шверін фон Крозі  офіційно повідомив по радіо про капітуляцію Німеччини. 

 

День «побєдобєсія»

 

Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР 9 травня було оголошено днем всенародного торжества та вихідним днем. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистих заходів не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки.

 

У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим днем, але залишився одним із державних свят. Поміж іншим, у тому ж 1947 році радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, які були удостоєні державних нагород.

 

Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним днем в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах газет  публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож певна увага до цього дня зберігалася. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня — День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада — річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом і пафосом.

 

Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в російській федерації з 1995-го року.

 

Після 1960-х років 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф перемоги заступив міф жовтневої революції. Компартія та особисто її генсек Леонід Брежнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як одного зі складників підвищення авторитету правлячої політичної верхівки в суспільстві.

 

Пам’ять про Другу світову («Велику Вітчизняну») війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній росії міфи про Другу світову війну («ВВВ») продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики (ціннісні орієнтири сучасності) , часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «ПОБЄДОБЄСІЄ».

 

Всередині рф риторика перемоги стала виконувати функцію ідеологічного складника легітимації правлячого рашистського режиму. Однак російська пропаганда спрямовує міфи про Другу світову війну не лише на власну країну та продовжує активно культивувати їх серед країн, які  колись були частиною СРСР, а й поширює ці маніпулятивні наративи у Європі та світі. Таким способом росія намагається атакувати пам’ять інших країн, їхню ідентичність, а часом і кордони. Держава-агресор послуговується міфом перемоги у Другій світовій війні як індульгенцією, вчиняючи злочини проти цивільних та військовополонених в Україні, прикривається своєю нібито «виключною роллю» в перемозі над Гітлером.

 

У росії відзначення перемоги над німецьким нацизмом поступово  перетворювалося на культ, а потім і взагалі на потворне явище «побєдобєсія», метою якого є пропаганда війни, вивищення над іншими народами, привласнення собі статусу «головного переможця», виправдання агресивної ідеологічної мобілізації громадян, а також плекання безвідповідального та безпідставного реваншизму.

 

Сенатор США в 1932-1935 рр. Г’юї Лонг зазначив: "Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами" (вислів помилково приписується Уїнстону Черчиллю).

 

Рашизм — російський фашизм/нацизм

 

Світ не помітив, як при путіні росіяни стали РАШИСТАМИ —  російськими фашистами і нацистами (як німці при Гітлері), а росія скотилася до фашистського (рашистського) авторитарного терористичного режиму на чолі з кривавим фюрером путіним.

 

Вперше на це я привернув увагу світової спільноти у своєму виступі на засіданні Комітету ООН з правових питань в листопаді 2008 року: "Продовжуючи залишатися світовою системою безпеки, ООН сьогодні потребує корінної реформи. В першу чергу — позбавлення феодального права вето, яким володіють постійні члени Ради безпеки ООН, використовуючи його у власних інтересах, а не на благо людству. Останні три десятиріччя діяльності ООН засвідчують про низьку її ефективність у сфері раннього попередження і запобігання воєнних конфліктів, що призвело до масштабних воєн в Афганістані, Югославії, Іраку, Африці, Чечні, Грузії, воєнних конфліктів в центрі Європі і на Близькому Сході…

 

Пані та панове, привертаю вашу увагу, що в міжнародних відносинах стали нормою: подвійні стандарти, лицемірство і відверта брехня, підміна понять і підходів справжньої міжнародної співпраці, відкритості і дружби між народами; диктат права сили; відверті інформаційні війни; економічний і енергетичний шантаж і погрози застосування військової сили; втручання у внутрішні справи суверенних держав, не лише інформаційними і економічними, але й військовими засобами.

 

Особливо заражена цим небезпечним агресивним політичним вірусом, як "свинячим грипом", зовнішня політика ядерної росії...

 

Проголосивши себе правонаступницею колишнього радянського союзу — імперії зла, росія сьогодні — це неосталінський авторитарний фашистський режим, де немає свободи, демократії, масово порушуються права людини і цілих народів. В росії все гучніше звучать голоси про реабілітацію Сталіна і його злочинного режиму...

 

Ми підійшли до небезпечної межі, коли політичне керівництво росії почало проти Україні енергетичну, торгову, інформаційну та ідеологічну війни, після яких послідує воєнна кривава агресія…

 

Все це робиться з єдиною метою: перетворення незалежної суверенної України в державу-сателіт росії, а українців — просто в жителів України, збереження своєї військової бази в Севастополі, блокування вступу України в НАТО і Європейський Союз, ліквідацію в Україні свободи і демократії, які є більмом в оці кремлівської влади…

 

Я гордий з того, що я син Української нації, яка під час Другої світової війни, не будучи суб’єктом міжнародного права, як незалежна суверенна держава, а входила до складу колишнього Радянського Союзу, як союзна республіка, була в числі творців ООН і співавтором її Статуту.

 

За право бути засновником ООН, майбутню свою свободу і незалежність Український народ заплатив неймовірну ціну людських життів і матеріальних втрат. На фронтах Другої світової війни, розв’язаній психопатами Гітлером і Сталіним, в нацистських і сталінських таборах, каральних операціях, проведених під час окупації і примусово вивезених до нацистської Німеччини, загинуло понад 12 мільйонів моїх співвітчизників. Додайте до цих людських жертв ще понад 10 мільйонів українців, знищених сталінським режимом під час так званої "колективізації" і боротьби з "куркулями", Голодомору-геноциду українців в 1932-1933 роках і великих репресій в 1936-1938 роках, організованих Сталіним.

 

Пані та панове, не хочу образити російську делегацію, але російська федерація, яка також входила в той час до складу СРСР, як союзна республіка (РРФСР), НЕ БУЛА організатором і засновником ООН. Співзасновниками ООН, наряду із США, Великою Британією, Францією були Радянський Союз, Українська РСР, Білоруська РСР та інші держави-засновниці.

 

Членом ООН росія, як незалежна держава, стала лише після розпаду СРСР — "імперії зла", проголосивши себе її правонаступницею. В незаконний, шахрайський спосіб, в порушення Статуту ООН російська федерація самочинно проголосила себе членом ООН і Ради Безпеки, члени якої заплющили очі на ці грубі порушення і мовчки дозволили представнику росії в 1991 році сісти за стіл як постійному члену Радбезу, який має право вето. Але це "самочинство" росії не робить юридично її членство в ООН і Радбезі законним і легітимним.

 

Пані та панове, згідно з офіційними документами ООН членом Ради Безпеки й досі є СРСР, а не РФ. Жодних публічних рішень про прийняття (вступ) російської федерації до ООН і набуття нею статусу члена Радбезу НЕМАЄ. росія ніколи не подавала заявку на вступ до ООН. Про це мені підтвердили у секретаріаті ООН як члену ПАРЄ, в складі делегації якої, я беру участь у роботі ООН та її комітетів. Такі історичні факти, а на історію, яку росія споконвічно фальсифікує, ображатися не варто…".

 

Свій виступ повторив і на сесії ПАРЄ 1 жовтня 2009 року при розгляді питання «ООН: реформа і держави-члени Ради Європи» (док. №12018).

 

Виступаючи по питанню «Війна між Грузією і Росією: рік потому» (док. № 12010) 29 вересня 2009 року я попередив Європу, що через п’ять років росія анексує Криму (що і сталося у березні 2014 року).

 

«Шановні колеги! Я хочу достукатися до ваших сердець і розуму, щоб Ви побачили і почули, що реально відбувається сьогодні у відносинах між Україною і росією, в тому числі і Криму, щоб нам не прийшлося в пожежному порядку розглядати на сесії ПАРЄ чи в Раді  безпеки ООН питання про чергову агресію росії, на цей раз проти України. Попереджаю, що років через п’ять анексія Криму росією стане реальністю, як анексія Абхазії і Південної Осетії в Грузії», - наголосив я.

 

путінський рашизм — це гітлерівський нацизм і сталінський комунізм

 

Через 65 років після закінчення Другої світової війни, ні з того ні із сього в росії виникла дискусія про міру участі України в перемозі СРСР над гітлерівською Німеччиною. З’явилася навіть заява тодішнього прем’єр-міністра російської федерації владіміра путіна: «Ми перемогли б і без України». Путінська росія захотіла привласнити перемогу над нацизмом, щоб маніпулювати власними громадянами і міжнародною спільнотою.

 

Політичне керівництво України (президент-зрадник Янукович, голова Верховної Ради  Литвин, прем’єр-міністр Азаров, голови парламентських фракцій) промовчали, не відреагували на ганебну образливу заяву путіна.

 

Як народний депутат України я відповів йому статтею «Чи варто ділити пиріг Перемоги?» у газеті «Голос України» (06.05.2011, №81), у якій наголосив, що жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога над нацистською Німеччиною — це результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Українці на боці антигітлерівської коаліції зробили значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками гітлерівської Німеччини. Ціна цього внеску — надзвичайно великі матеріальні і людські втрати серед українців, які складали 80% серед населення. Впродовж 1939–1945 років загинуло понад 12 мільйонів осіб, які жили на території України. Тому ми, українці, добре знаємо ціну цій війні…

 

Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця для агресивної політики щодо суверенної Грузії (2008 р.). Кульмінацією такої політики путіна стало злочинне повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року. 

 

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, кавалер ордену ООН «Діяння на благо народів», медалі ЄС “Європа – союз цінностей”, народний депутат України ІІ-VІ скликань, член ПАРЄ (2006-2010), почесний голова СОУ, генерал-лейтенант       

 

ЗАВЕРШЕННЯ читайте тут