Останнє прижиттєве фото Григора Тютюнника, 1 березня 1980 р. (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України)
Національний музей літератури разом із Центром літературної творчості Інституту філології Університету імені Тараса Шевченка вшанували 90-річчя від дня народження класика українського шістдесятництва Григора Тютюнника.
Зібралися в історичній залі бібліотеки раніше Колегії Павла Галагана, де навчалися відомі випускники Київського університету Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара та інші.
На початку заходу прозвучав (у запису) живий голос Григора Тютюнника.
«Григір заявив себе в літературі тоді, коли там уже міцно ставала на ноги когорта, котру в 1961 році Станіслав Рассадін назве шістдесятниками. Насамперед поети – Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Дмитро Павличко, Борис Олійник.
Згодом до них підтягнулися й молодші поети-шістдесятники: Світлана Йовенко, Василь Стус, Ганна Чубач. Поруч із ними по-шістдесятницьки тоді заговорили й літературні критики Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Віталій Дончик, Григорій Сивокінь, Микола Ільницький, трохи старші за них Віктор Іванисенко, Леонід Коваленко», - констатував у розповіді-доповіді професор Михайло Наєнко, лауреат Шевченківської премії, якого з Григором Тютюнником познайомили студентом ще у 1965 році.
Дехто з шістдесятників пробував свої сили і в поезії, і в прозі, а Григір Тютюнник, як видно, був народжений виключно для прози. Однак – поетичної прози.
Раніше за нього у першій половині 1960-х років уже добре були знаними молоді прозаїки Євген Гуцало й Володимир Дрозд, Валерій Шевчук і Роман Іваничук, а по-новому заговорили в прозі і представники старшого, воєнного покоління Олесь Гончар (роман «Людина і зброя», 1960), Григорій Тютюнник (роман «Вир», 1962), Анатолій Дімаров (роман «І будуть люди…», 1964.
Михайло Наєнко нагадав: Григір свою першу книжку видав лише на 35-му році життя – збірка «Зав’язь» вийшла 1966-го. Вона засвідчила появу прозаїка з дуже тонким ліро-епічним голосом, якого бракувало ще з часів розстрілу Григорія Косинки (1934).
Фрагменти найвідомішої новели ювіляра «Три зозулі з поклоном» проникливо прочитала провідна артистка Київського національного академічного Молодого театру, випускниця філологічного факультету КНУ Галина Стефанова, яка мала одну зустріч із письменником.
У виконанні артистів Дмитра Вовчука, Людмили Русланової та студента кафедри режисури кіно і телебачення Національного університету імені Карпенка-Карого Сергія Сасина присутні на заході почули новели Григора Тютюнника «Ласочка» і «Оддавали Катрю». А Ігор Таран запропонував на бандурі свою інтерпретацію «Прелюдії» Дмитра Ревуцького.
Студенти класу бандури педагога Галини Савчук Національної музичної академії імені Петра Чайковського виконали пісні «Летіла зозуля» і «Вишиванка» (Ольга Миронова), «Закувала зозуленька» (Ігор Таран) та «Казав мені батько» (Дмитро Швець).
Читайте також серію публікацій "УМ": Григір Тютюнник. Перерваний політ.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>