Загиблі герої червня: пам'ятаймо про їхній подвиг

 Тільки п’ять діб обійшлося без поранених і загиблих на фронті з українського боку.

Загалом же за місяць у штабі ООС нарахували 46 поранених та...4 заиблих.

.

Леонід Добрянський, Ілля Струк, Богдан Коваленко, Іван Дедюх.

Наймолодшому було всього 22 роки. Найстаршому захисникові – 45. 

Згадаймо кожного, хто віддав життя за цілісність та незалежність нашої держави.

Леонід Добрянський «Старий»

Леонід Цезарович Добрянський народився 31 липня 1974 року в Ружинському районі на Житомирщині.

У бригаді ім. князя Костянтина Острозького,  Добрянський у 1992 році служив строкову службу, а у 1993-1994 роках закінчив школу прапорщиків.

До війни Леонід працював на авіаційному заводі «Антонов» в Києві. Та коли розпочалась війна на сході України, не зміг осторонь залишитись вдома. Він був одним з перших, хто став на захист України у самий пекельний час.

З 2014 року по 2015 рік воював у складі 72-ї ОМБр. Влітку 2014-го, під час боїв в Червонопартизанську на Луганщині Леонід отримав поранення. Тоді міна впала біля бліндажа, тож Леонід був лише контужений. Полікувавшись, воїн знову відправився на фронт.

Восени 2015 року приєднався до лав 30-тої окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького. Пройшов чималий бойовий шлях, побувавши в усіх гарячих точках Донбасу.

«Досвідчений, сміливий, йому довіряли та поважали як командири, так і бойові побратими, на нього можна було покластися, один з кращих бійців. Він ніколи не відмовляв у допомозі. Піклувався про всіх, навіть перебуваючи у відпустці, Леонід завжди здавав кров у госпіталі, для поранених побратимів», - відгукуються про «Старого» його побратими.

Сам Леонід Добрянський розповідав: «Як я можу не служити, якщо служать молоді хлопці? Хто їх буде вчити, передавати досвід?».

У бригаді розповідають, що контракт Леоніда Добрянського добігав кінця, тож вже за місяць, в липні, він міг повернутись додому, мріяв відсвяткувати весілля своєї єдиної дочки та повернутись назад до своїх побратимів. Але, на жаль, не судилось.

13 червня російські окупанти потужно накривали українські позиції під Попасною мінометним вогнем. Щоб під прикриттям цих обстрілів до українських позицій не підійшли російські диверсанти, командир відділення взводу управління розвідувальної роти Леонід Добрянський на спостережному пункті не лише спостерігав за діями окупантів, але й відбивав атаки ворога.

Вибухом ворожого боєприпаса прапорщика Добрянського контузило, та він і далі стояв на посту, доки поряд не розірвалась ворожа міна, яка і вбила українського бійця.

В липні йому мало б виповнитись 46 років.

Він один з перших, хто став на захист України, коли розпочалась війна. І навіть після контузії не залишив побратимів під час бойових дій.

Смерть Леоніда Цезаровича осиротила родину: дружину та 24-річну доньку. Воїн до останнього подиху захищав Батьківщину. Він поклав життя, захищаючи рідну землю від російських окупаційних військ.

У бригаді не повідомили місце загибелі розвідника «Старого», втім, відомо, що 30 ОМБр дислокується в Попаснянському районі Луганської області. На цій ділянці фронту вже кілька днів спостерігається ескалація бойових дій.

"Старий" похований з військовими почестями на Лук'янівському кладовищі у Києві. 

Нехай буде вічний спокій його душі! Світла пам'ять Герою! Не забудемо!

Ілля Струк 

24-річний Ілля Струк - наймолодша втрата на Донбасі у червні.

Загиблий військовослужбовець Струк Ілля Миколайович є уродженцем села Льотниче, Володимир-Волинського району.

Захисник України Ілля Струк був неодружений, 1 серпня воїну мало б виповнитися 25 років.

Він планував стати священником, навчався у Почаївській духовній семінарії УПЦ Московського патріархату, а натомість став воїном і загинув за Україну у війні з російськими окупантами.

Останнім часом хлопець планував одружитися, збирався вступити на офіцерські курси.

Проте 17 червня загинув від кульового поранення внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї, під час бойового чергування на Горлівському напрямку біля селища Шуми (Торецька міська рада).

Поховали Іллю Струка на цвинтарі в селі Поничів поблизу Льотничого.

Залишилися мати, брат і дві сестри.

Богдан Коваленко «Геркулес»

Старший солдат Богдан Коваленко народився 2 січня 1998 року в селищі Нова Водолага Харківської області.

Загинув від кулі ворожого снайпера 18 червня на Донеччині. Похований 21 червня у рідному селищі Нова Водолага з військовими почестями. 

У 2017 році його призвали на військову службу за контрактом.

Був навідником-оператором 2-го розвідувального взводу 1-го механізованого батальйону військової частини А-0693 - 54-тої окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи з пунктом постійної дислокації в Бахмуті Донецької області.

За словами селищного голови Олександра Єсіна, у загиблого захисника України лишилися батько та бабуся.

Іван Дедюх

Іван Мирославович Дедюх народився 21 січня 1983 року. На Донбасі воював з 2014 року.

Відслуживши рік, демобілізувався, але невдовзі знову повернувся в ЗСУ, вже на контракт – у 44-ту окрему артилерійську.

Повторно підписав контракт у квітні 2020-го. Молодший сержант, командир бойової машини – командир відділення штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” 53-ї окремої механізованої бригади.

Сержант 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53-ї бригади Іван Дедюх з Тернополя отримав множинні осколкові смертельні поранення внаслідок розриву невідомого боєприпасу поблизу Старогнатівки на Донеччині 27 квітня.

Захиснику України було 37 років. Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

Поховали воїна з військовими почестями на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі 1 липня. 

Пам'ятаймо кожного!. Вічна пам'ять загиблим..

Про полеглих захисників України у минулому місяці читайте у матеріалі «України молодої»: Загиблі герої травня: пам’ятаймо про їхній подвиг.