Останнє попередження Трампа: до берегів Ірану наближається флотильна армада
До берегів Ірану наблизився масштабний американський флот. >>
У США помер провідний діяч Організації Українських Націоналістів (ОУН), засновник кафедри українознавства в Іллінойському університеті професор Дмитро Штогрин.
«З глибоким сумом повідомляємо, що 25 вересня зупинилося серце провідного діяча Організації Українських Націоналістів (бандерівців) в США професора Дмитра Штогрина «Садового», - повідомляє Український погляд.
Він був вимушений поїхати з України, але все життя не покидав її ментально. Його запрошували до себе працювати кращі університети світу, а він створив при Іллінойському університеті кафедру україністики і щороку влаштовував міжнародні наукові конференції. Його знають усі професори та академіки, чиєю спеціалізацією є українська література та історія. Дмитро Штогрин не дожив 4 років до свого сторіччя, і до останнього дня переживав за майбутнє України, пише Радіо Свобода.
Дмитро Штогрин народився 1923 року в селі Звиняч Чортківського району Тернопільської області. Його батько був вояком Української галицької армії (УГА) і дивом вижив рід час епідемії тифу. Дмитро виховувався патріотом. Навчався в Чортківській гімназії та в Перемишлі.
Коли почалася Друга світова війна, то родина Дмитра Штогрина допомагала УПА.
«У забудовах мого батька містився своєрідний штаб УПА. І було так, що у підвалі ховалися бійці УПА, а до нашої нової хати приходили краснопогонники з «емведівського» гарнізону, й мама варила їм їсти. Все це відбувалося у тому самому місці і в той же час. Ненька страшенно переживала, але якось рятувала ситуацію. Мій брат переводив «упістів» тією місцевістю і мав зброю, яку згодом знайшли і страшенно за це його побили. Через деякий час він помер від завданих йому важких побоїв. Це сталося у 1948 році. Сім’ю не репресували, бо не могли довести, що батько був зв’язаний з УПА», – розповідав про свою родину Дмитро Штогрин.
Рятуючись від можливих репресій Дмитро Штогрин у 1945 році осів у таборі переселенців у Ауґсбурзі, де відновив роботу Український вільний університет (УВУ).
Серед викладачів тоді були Дмитро Дорошенко (історіографія), Дмитро Чижевський (філософія), Віктор Міщенко (психологія), Юрій Шерех-Шевельов (мовознавство), професор Курінний (археологія). Пізніше УВУ перемістили до Мюнхена, де він діє досі.
Разом із однодумцями Дмитро Штогрін організував тоді «Пласт» і СУМ (Спілку української молоді).
«Ми організували пластовий курінь «Чота Крилатих» імені Євгена Коновальця. Це було 1946 року. Цей курінь досі розвивається і діє в країнах діаспори та в Україні», – пригадував Штогрин.
У Німеччині такі українці мали статус переміщених осіб («displays person’s»). А у США діяв Український з’єднаний комітет, який домовився з урядом США про допомогу українським біженцям. Тож, Дмитру Штогрину вдалося на військовому кораблі переправитися до Америки.
Спочатку Штогрин, як і більшість українських біженців тоді, працював на заводі. Але продовжував вчитися і вести активне громадське життя, очоливши відділ української студіюючої молоді імені Миколи Міхновського у Міннеаполісі.
Згодом Дмитро Штогрин переїхав до Канади і почав навчання в Оттавському університеті. Спеціалізувався в українській літературі XX століття і завершив у 1958 році навчання на магістерському рівні, захистивши наукову працю «Поетична творчість Олега Кандиби-Ольжича». Далі, у тому ж університеті, Штогрин закінчив бакалаврат із бібліотекознавства, а також захистив докторську дисертацію на тему «Павло Филипович – літературознавець».
Після цього отримав пропозиції про працевлаштування від Гарвардського, Єльського, Манітобського та Іллінойського університетів і державних дослідних установ у столиці Канади.
Із 1960 року Дмитро Штогрин працював бібліотекарем славістичного відділу Іллінойського університету в США, а через чотири роки очолив відділ каталогізування у слов’янській і східноєвропейській секції. На цій посаді він залишався аж до 1985 року.
Однак, окрім цієї важливої роботи, Штогрин ще робив те, що було його головним покликом.
Куратор Українського національного музею в Чикаго Марія Климчук зазначає: «В 1969 році Штогрин розробив програму курсу української літератури і весь час вів його одноосібно. У 1994 році створив курс української культури і вів його до 2002 року... Це подвиг!»
Завдяки зусиллям Дмитра Штогрина в Іллінойському університеті було відкрито кафедру українознавства і зібрано бібліотеку української літератури, що нараховувала близько 70 тисяч видань в оригіналах та мікрофільмах.
За його ініціативи і активного лобіювання в університетському містечку Урбана-Шампейні (тут Дмитро Штогрин жив разом із дружиною Евстахією – ред.) діяла єдина українська університетська програма поза межами України. Тут, розпочинаючи із 1982 року, щорічно проводили міжнародні конференції, запрошуючи доповідачів з української проблематики із п’яти континентів.
До берегів Ірану наблизився масштабний американський флот. >>
У Норвегії в Шушені на чемпіонаті Європи з біатлону другий старт змагань - жіночу індивідуальну гонку - виграла українка Анастасія Меркушина.: наша спортсменка подолала 15-кілометрову дистанцію із чистою стрільбою за 45 хвилин 33,9 секунди. >>
У Франції в Парижі на всесвітньовідомій Ейфелевій вежі мають намір викарбувати імена 72 науковиць, щоб виправити гендерний дисбаланс на монументі. Міждисциплінарна комісія вже представила меру Парижа перелік імен, які хочуть вигравіювати до 2027 року. >>
У співпраці з волонтерами чеська компанія постачає Україні FPV-дрони на оптоволокні, які створені на основі технологій із перехоплених російських БпЛА. >>
Президент України Володимир Зеленський та перша леді прибули у неділю, 25 січня, до столиці Литви, де відбувалися заходи з нагоди 163-ї річниці Січневого повстання у Вільнюсі. >>
Українець Данило Явгусишин вдруге поспіль став переможцем турніру найсильніших сумоїстів світу. Поваливши на спину у вирішальному поєдинку новорічного турніру Великого Сумо в Токіо найважчого в лізі опонента, 21-річний уродженець Вінниччини, котрого в Японії називають Аонісікі Арата. >>