Поглиблення VIP- розколу президентської раті – олігархічний гамбіт

Цікава думка прозвучала з уст міністра МВС Арсена Авакова про можливість продовження  карантину ще на місяць, тобто, аж  до кінця травня. Цікава з тих позицій, що це саме той необхідний захід аби змести владу Зеленського та ко руками пересічних українців - голодними бунтами. Тим більше, що й без того, ще до коронакарантину у владі розпвзлась пошесть розколу.

І хоч на цей раз багатьом самостійно позаглядати у вікна, аби наочно поспостерігати за цим політхаосом карантин не дає, однак ситуація і так давно на поверхні. Адже ще півроку тому прогнозувалось, що рано чи пізно Володимир Зеленський втратить контроль над Верховною Радою. І одна з причин, що більшість “Слуг народу” ніколи не були в команді президента – вони просто стали тимчасовими союзниками.

І от у березні ми вперше побачили протести всередині владної партії “Слуга народу”.
Шістдесят народних депутатів виступили проти угод у Мінську та утворення так званої ради в ОРДЛО, де Росія має виступати в ролі споглядача. Адже це означатиме ймовірну легалізацію Луганської та Донецької народних республік.

 Проста арифметика

Далі –  фактологічна історія. Монобільшість, утворена депутатською фракцією «Слуга народу», у березні  провалила голосування за 70% рішень Верховної Ради.  А всього на початку весни було прийнято 25 законодавчих актів. Ілише за сім з них фракція забезпечила від 226 голосів. Про це повідомила прес-служба Комітету виборців України. Зокрема, голосів від монобільшості не вистачало для успішного голосування щодо нещодавніх кадрових змін в уряді Дениса Шмигаля, а також за відставку колишнього генпрокурора Руслана Рябошапки. Ці рішення були ухвалені за допомогою голосів депутатів, що не входять до більшості.     

 Водночас, фракція забезпечила в березні необхідну кількість голосів за відставку уряду Олексія Гончарука та звільнення членів Кабміну (240 та 242 голосів «за» відповідно), призначення новим прем'єр-міністром Дениса Шмигаля та формування нового уряду (242 та 228 голосів «за»), а також за призначення за президентською квотою Андрія Тарана міністром оборони (239 голосів) та Дмитра Кулеби міністром закордонних справ (242 голоси «за»).

Якщо раніше це виглядало як тимчасові збої в роботі фракції, то зараз є підстави говорити про систематичну проблему в роботі монобільшості, — наголошують у КВУ.

Загалом у фракції «Слуга народу» наразі 248 народних депутатів.

Від моносистеми відвалилась чверть

Але найпромовистішим було голосування по двох ключових питаннях, без котрих не бачити  Україні допомоги від МВФ. Саме воно остаточно підтвердило: у президента Зеленського вже  немає більшості в парламенті. Хоча ситуативні  коаліції не нове явище в політичному житті країни.

До 30 березня такою ситуативною коаліцією було єднання частини депутатів від партії “Слуга народу” з ОПЗЖ і депутатським групами, орієнтованими на Ігоря Коломойського. Нині ж вималювалась конфігурація частини депутатів від партії “Слуга народу” з фракціями “Європейська солідарність” і “Голос”. І це, в умовах, що  наразі склались, найприродніша коаліція.   

Отже перше питання – “антиколомойський закон”,  друге, що як лакмус показало актуальний на цей момент розклад сил у парламенті,  – це  розгляд "земельного" питання. Воно продемонструвало виклик  моносистемі, від котрої  відвалилась четверта частина.

 "Нулі" при голосуванні одностайно дала група опозиційних фракцій у складі "Опозиційної платформи – За життя" і "Батьківщини". Під час попередніх "серій земельної епопеї" саме ВО “Батьківщина” блокувала трибуну Ради, організовувала вуличні акції протесту проти продажу землі та виступала головними публічними опонентами вільного земельного ринку. Уніч з 30 на 31 березня до них долучилася у повному складі депгрупа "За майбутнє", яку пов’язують зі сферою впливу мільярдера Ігоря Коломойського. При цьому частина "клубу прихильників" олігарха у складі фракції "Слуги народу" ухвалення земельного закону підтримала. Але не всі: так, у момент вирішального голосування виявилися відсутніми "спікери" цієї групи Олександр Дубінський і Максим Бужанський. Не голосував і Гео Лерос, котрий став впізнаваним широким загалом завдяки своїм викриттям щодо глави Офісу президента Андрія Єрмака і його брата 

Ставлення ОПЗЖ до відкриття ринку землі стале: саме від членів цієї фракції надійшла левова частка із більш ніж 4 тисяч поправок до "земельного" законопроєкту, які два місяці поспіль одну за одною відхиляв парламент.

Не було сенсації і в  позиції фракції Юлії Тимошенко. Ще у липні-2019 вона  "йшла поруч із новим президентом",  однак учергове в опозицію до влади "Батьківщина" пішла 13 листопада 2019 року – якраз після того, як Рада ухвалила законопроект про ринок землі в першому читанні. І хоча тиждень тому, вочевидь не підозрюючи про таку “підставу” з позачерговим земельним засіданням Верховної Ради,  Юлія Тимошенко на телебаченні заявила про вихід "Батьківщини" з опозиції через пандемію коронавірусу, цієї ночі, на 31 березня,   вона була віддана  своїм попереднім заявам щодо відкриття ринку землі.

  А хто зі “слуг” - проти?

 Загалом законопроєкт про вільний ринок землі з різних причин і мотивів не підтримали 42 члени монобільшості. Це означає, що без підтримки інших фракцій ухвалення цього ключового документу було б неможливим. У кризовій ситуації Банковій підставили плече "Європейська солідарність", "Голос", група "Довіра" і п’ятеро позафракційних (окрім спікера Дмитра Разумкова і віцеспікера Руслана Стефанчука, це троє депутатів з орбіти Ріната Ахметова: Муса Магомедов, Вікторія Гриб і Сергій Магера).
Варто зазначити, що тієї ж ночі, на 31 березня, після голосування Ради за відкриття ринку землі, у парламенті було зареєстровано проєкт постанови про відміну рішення Верховної Ради щодо ринку землі й передано на розгляд профільного комітету. Це може зупинити процес підписання закону про ринок землі головою Верховної Ради України Дмитром Разумковим.

Крім того, партія “Батьківщина”  звернулась до Конституційного суду з вимогою визнати незаконним прийнятий парламентом закон про відкриття ринку землі.

Політична криза на передньому рубежі

Рейтинг президента Володимира Зеленського надкушують не лише своєю не підтримкою “умовно” свої, котрі своїми, як ми зясували, були дуже умовно, а й підтримкою  - вже також умовно, чужі чи опоненти.

І вже не вперше під час важливих голосувань владі допомагають "Голос", "Довіра" та група Ахметова. Цього разу до них долучилися депутати з  фракції Петра Порошенка. І це спровокувало напад на “Європейську солідарність” та викликало неабияке  роздратування у діячів на кшталт колишнього заступника глави президентської адміністрації Віктора Януковича Андрія Портнова. У своєму Телеграм-каналі він  сповістив  про "змову" між владою і Порошенком щодо припинення кримінального переслідування п’ятого президента в обмін на спільні голосування. Колишній регіонал заявив про появу "неформальної коаліції" фракцій Порошенка, Святослава Вакарчука  і "Слуги народу".

Налагодження стосунків Банкової з її опонентами виводить з себе  політиків, чутливих до настроїв Кремля.  Вкотре зазначаємо: Росії потрібен хаос в Україні, а не стабільність і  прийняття  цивілізованих правил.

Надписи на заборі

Не зайвим  буде зазначити, що,  як виявилось,  у наших фінансових потребах нам наразі  може допомогти саме Захід - МВФ, а не Росія, як вважали проросійські політики. А Зеленський очікувано опинився в ситуації, коли мусить вибирати між союзом з олігархами та порятунком  країни. Очевидно, що гідний вихід для нього – почати справжню боротьбу з олігархатом. І перш за все, з колишнім партнером – Ігорем Коломойським та його представниками в Раді. Бо, існує така думка, що  якщо він не переможе, то вони його знищать, тим більше після прийняття “антиколомойського закону”, тобто закону, що унеможливив повернення “ПриватБанку” його колишнім власникам. Навряд чи Коломойський зможе пробачити це колишньому партнеру Зеленському. Гадаю,  ми не помиляємося у визначенні психологічних особливостей Коломойського та його найближчих, уже не таємних, радників.

Однак, з іншого боку виникає логічне й, водночас, не просте питання: а на кого в цьому протистоянні може спертись сам президент Володимир Зеленський?  На інших олігархів? Ахметов, Пінчук, Косюк – у них свої інтереси. Фірташ, Льовочкін, Медведчук – ці будуть “топити” за мирні домовленості з агресором.   

Отже, Зеленський на шпагаті між інтересами країни та інтересами конкретних осіб. І в цій майже безвихідній ситуації чітко проглядаються помилки, що були допущені з самого початку: президент не створив партію, яка б залучала широкі верстви населення до політичного життя. Асаме на партію він і зміг би опиратись.

Тому зараз уже не важливо хто, за скільки тут віддався – якщо не з гарантією, то в “прикордонному” варіанті. Ми ж не віримо, що пишуть на тинах. Там сьогодні різнопланові герої. І всі ці  прізвища - просто слова в традиційній культурі “незаборних” почуттів. 

 А хіба ми не про це застерігали раніше? Олігархи з усіх таборів сіли й подерибанили країну  - фінансово й політично. Тепер стабілізацією буде називатися те, як вони мирно перерозподілюватимуть владу й гроші.