Передвісники дочасних виборів – розкол «Слуги народу» стає явнішим

   Криза провладної фракції стає  зримішою і, принаймні на позір, набуває форм створення усередині “Слуг народу” проєвропейської  ліберальної групи, яка має намір підтримувати ініціативи президента Володимира Зеленського і виступати за Євросоюз та проти відходу України в середньовіччя.

І все реальніше звучить обіцянка, котру на початку роботи Верховної Ради нового скликання озвучив  президент Володимир Зеленський  з  парламентської трибуни:  “ Я вже знаю, що розпускати Верховну Раду не так страшно”. А останнім часом гарант Конституції усе частіше й частіше повторює, що за наявності критичної маси, за його ж оцінкою, помилок депутатів, він розпустить парламент без особливого жалю і довгих роздумів. Ці всі фактори не заставили себе довго чекати. Повиходили на політичну авансцену, як на замовлення, хоча водночас породили й декотрі підозри: а чи не гра це Банкової, така собі рухома картинка – агітка для тих ЗЕвиборців, котрі можуть відійти від Зеленського, бо розчарувались у своїх наївних сподіваннях та добре зіграних запевненнях у щирості намірів вести країну проєвропейським шляхом.

Ноги ростуть з голови

Природнє запитання: а  звідки ноги ростуть? Ні – ні,  не потрібно сварити п’яту точку – як кажуть, у важку хвилину вона завжди з вами.  Ймовірно, ноги ростуть  із голови Офісу президента? Але, вочевидь, у  відпрацьованій конфігурації з іншими впливовими особами, котрі чимало вклались у політичну долю Володимира Зеленського, а тому програвати й бути собі  у збитку не збираються.

Бо ж гнів то у виборців, котрі все більше вважають себе обманутими в  утвердженні цивілізаційних цінностей, праведний і питання логічні:  голубе ти наш віялокрилий, це твій перший і останній шанс – ми тебе підняли, а ти нас опустив, але шанс усе ще є, невже його можна профукати?
Серед тих, хто визначився висновок уже визрів, і з питанням “Що ж ти витворяєш?” вочевидь запізнились, бо занадто довго думали - “що ж він витворяє?”.
Тому досить жувати жуйку – треба готуватись до виборів – масштабних, і головне – відповідальних за те, кому віддаємо свій голос.
Бо за фактом, і про це “УМ” писала неодноразово, - за якихось декілька місяців парламентська монокоаліція переходить у стан, у якому зараз перебуває наша країна, яка вже котрий рік воює з  агресором, розтерзана й надколота по східних краях, -  вона  (фракція СН) руйнується на очах.

 А нічого скластись і не могло

Найгучніше про розкол у СН почали говорити після, так званого, мінського демаршу в президентській фракції. Шістдесят її членів вимагали пояснень щодо активності  глави ОПУ Андрія Єрмака в Тристоронній контактній групі у Мінську. І робили це скоординовано, синхронно і, головне, публічно.

   "Це точно не розкол фракції. Питання виключення цих депутатів із фракції не розглядається. Кожен місяць журналісти пишуть, що у нас у фракції черговий "розкол". Але під час голосування в залі я ніякого розколу не побачив", – переконував ЗМІ глава фракції Давид Арахамія після призначення нового генерального прокурора і міністра економіки. Зазначимо, що за генпрокурора в "СН" проголосували  224 депутати, а міністра економіки без нардепів з груп  "Довіри" та  "За майбутнє" взагалі б не призначили. І це ще один гучний передвісник  передчасного  останнього дзвінка цього складу  монобільшості. 

А підштовхнули до формування нової парламентської  групи  з владної  фракції  ініціативи зі створення консультативної ради у ТКГ за участі представників ОРДЛО та спроба радника секретаря РНБО презентувати у Києві сумнівний проєкт "платформи примирення".

Розкольники - нардепи  зі "СН"  написали звернення до секретаря РНБО Олексія Данілова з вимогою звільнити свого заступника Сергія Сивоху.

Також деякі "Слуги народу" виступили проти створення спільної з ОРДЛО ради.

Ініціатором вимоги звільнити Сергія Сивоху став депутат Єгор Чернєв. Принагідно зазначимо, що до того, як стати політиком він займався ІТ- бізнесом, починав у структурах, близьких до  олігарха Віктора Пінчука, брав участь у  проєкті "Нові лідери", що виходив на ICTV. У 2017-2018 роках за грант від фонду Пінчука навчався в бізнес-школі Королівського коледжу Лондона.

У лавах перших, хто долучився до заяви  Єгора Чернєва,  були депутати Гео Лерос, Дмитро Гурін.

Після того, як перші депутати опублікували свою заяву щодо неможливості подальшого  перебування Сергія Сивохо на посаді, котра апріорі покликана забезпечувати  захист української  державності, а не здачу її агресору, їхні однопартійці почали долучатись, просто побачивши пости у соцмережі.

Отже, ініціативу Чернєва підтримали близько  двох десятків "слуг". 

Це - Микита Потураєв, Гео Лерос, Богдан Яременко, Олексій Жмеренецький, Віталій Безгін, Богдан Кицак, Максим Дирдін, Андрій Мотовиловець, Анна Богдан, Вікторія Подгорна, Олександр Мариковський, Тетяна Циба, Олександр Трухін, Юрій Камельчук, Ліза Ясько, Ігор Василів, Ліза Богуцька.

Відзначається, що до цієї групи варто ще додати нардепа Олександра Ткаченка та главу економічного комітету Дмитра Наталуху та кількох інших.

Наразі відколоті від монобільшості  перебувають у пошуках правильного рішення, аби формалізувати свою новостворену  групу. Водночас депутати мають намір  зробити заяву, що залишаються  опорою президента, готові підтримувати його реформи, котрі всі разом  обіцяли виборцям під час кампанії. Мовляв, саме заради цих  реформ і пішли в політику. Однак,  зазначає ця група народних обранців, вони мають чіткі позиції по Мінську та щодо  безпеки країни і їхні погляди кардинально  відрізняються від переконань глави Офісу президента Андрія Єрмака та заступника секретаря СНБО Сергія Сивохи.  

Зрозуміло, що  Володимир Зеленський знайомий із ситуацією і вже зустрічався  з представниками нової групи. Неформальне лідерство у ній поки належить Микиті Потураєву та Олександру Ткаченку. 

Оскільки Олександр Ткаченко очолював "1+1", а  Микита Потураєв тривалий час працював із партією "УКРОП", дехто вбачає у всій цій історії "руку Коломойського". 

Відчуття глибокої зради

Ну що ж, нова група і  “плюс-мінус президент”. Отже на горизонті  продовження  сутінків. Фаза,  що може бодай частково освітити  хоч якісь перехресні ходи, -  не знайдена. Бо що з того, що змінюються обличчя – система влади залишається тією ж. Ба, навіть гірше – тепер вона усе більше повертається головою на схід, у бік Кремля.

Усі ці фракційні вібрації і розкол лише посилюють відчуття глибокої здачі країни в  надійні для Кремля руки, а за тим - передачу її в  разове  користування без  права повернення.    Але будь яка дія несе протидію і тішить те, що спротив цьому, незважаючи на те, що у цього дійства є конкретні режисери,  починається у стінах парламенту й серед тих, хто з самого початку  легко “повівся” на акторський шарм, а не поклався на  позицію здорового глузду державного діяча.

Далі очевидне -  подальшу долю маємо формувати й вирішувати ми.