На порозі 2025-го: чи стане Залужний наступним президентом України?
Нинішній політичний рік закінчується тим, що почали окреслюватися партійні проєкти: оновлюватимуться, переформатовуватимуться чинні та створюватимуться нові. >>
(Колаж УП)
Прискіпливі аналітики звернули увагу, що останнім часом усі кроки, які нині робить Порошенко невдовзі появляються у вигляді пропозицій від Юлії Тимошенко на її інформаційних таблицях, у її відеокоментарях. Йдеться і про інтеграцію до ЄС, і про курс на вступ до НАТО, і про державну підтримку української мови як єдиної державної. І навіть про намагання приписатися до отримання томосу.
Копіювання низки дій Президента подається, як широко рекламований «Новий курс України». Одна цікава деталь: більшість із того, що в Україні вже реально робиться у «Новому курсі» подається як нова ідея з припискою: «ми зробимо». Отже це, що в Україні вже реально робиться подається Юлією Тимошенко як обіцянка зробити. Оскільки в силу незалежних від мене причин нині менше займаюся політичною аналітикою, то, можливо, я цього «феномену» й не помітив би. На це, що Юлія Тимошенко обіцяє зробити те, що вже реально робиться, звернув мою увагу дуже поважний знайомий український підприємець. «І бізнес вже нині відчуває зміни, — казав він. — А суспільство зможе їх реально відчути десь через півтора року (слова ці були сказані у вересні 2018 року). Звичайно, очікувані зміни настануть за умови політичної стабільності… Без радикальних намагань «ощасливити» українців «Новим курсом».
Виявляється, що насправді «Новий курс» аж ніяк не є новим. На початку серпня 2007 року, перед достроковими парламентськими виборами Юлією Тимошенко було проголошено нову стратегію розвитку України під пафосною назвою «Український прорив», у якому українцями обіцяли прориватися аж у 12-ох напрямках. 16 січня 2008 р. «прорив» Юлії Тимошенко став офіційною програмою діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не політиків». Тодішній уряд під керуванням Юлії Тимошенко (відомий в історії як другий уряд Тимошенко) так напроривав виснажене економічними шахраями тіло України, що донині не можемо залікувати ран від тих проривів.
Тому нагадаю, що ж про «Український прорив» через 17 місяців від його політичного оголошення і через 14 місяців від його затвердження урядовою програмою писала «Українська правда» (17 березня 2009 року) у статті «Український прорив» — крок у прірву». Портал цю програму Юлії Тимошенко називав казкою, у яку повірили багато дорослих українців. У цій казці від «доброї феї» Юлі гарантувалося, що армія з 1 січня 2008 року перейде на контрактну службу, зникне інфляція як явище, корупцію винищать, хабарників посадять, економіка України підніметься до небаченого рівня, ціни на харчі та комунальні послуги впадуть, заробітна платня разом з пенсією та стипендією зросте до європейського рівня, гривня буде міцною, валюта буде коштувати копійки, суди стануть справедливими, газ буде без посередників тому подешевшає…
І як тут не згадати дуже поширену нині в Україні політичну рекламу Юлії Тимошенко. І ній дуже великими буквами написано: «Гарантую. Ціна на газ для населення буде знижена в два рази». І дуже маленькими буквами є приписка «газ українського видобутку для потреб населення». І у цій приписці є велика підступність, своєрідний «запобіжник» від соціального вибуху на випадок, якщо ця «солодка» обіцянка не буде виконана. Ймовірність, що так саме буде — дуже велика. Отож обіцянка «з гарантією», про зниження ціни на газ є класичним прикладом виборчого цинізму. І тут виникає аж ніяк не риторичне запитання, чого можна чекати від політика, претендента на найвищу посаду в державі, якщо в основу розмови з нацією покладено підступ і цинізм?
Далі у статті «Український прорив» — крок у прірву» в «Українській правді» було сказано: «Весь 2008 рік і початок нового року вся Україна чула лише одне — як все добре, який гарний та сумлінний прем’єр-міністр. Як Тимошенко вже понад рік нам доводить, що ніякої кризи в країні нема… Та у реальному житті бачиш зовсім інше»…
Не стану тут перераховувати усіх названих у статті «проривів» другого уряду Юлії Тимошенко. Проте на одному моменті мушу зупинитися. Вже надто нахабно Ю. Тимошенко старається переконати українців, що усе зроблене нинішнім Президентом України у сфері обороноздатності це «риторика про сильну армію». За словами претендентки «на булаву» «сильну контрактну армію щойно треба будувати». Поминаючи таку «дрібничку», що на Заході не приховують, що їм є чого повчитися в українських військових, треба сказати, що Ю. Тимошенко має капітальний «досвід» армійського будівництва. У статті «Український прорив»… це відзначено: «Сьогодні — Української контрактної армії нема та у найближчі 5 років і не буде! Уряд навіть не згадує про армію, в прямому значенні цього слова. Забули про армію! Нема для армії часу, грошей (…) М’яко кажучи нічого нема. Коштів на переозброєння вистачить, щоб купити лише два танки! Уряд програмно знищує збройні сили. Сумно, але факт»… Як доказ — на армію другий уряд Юлії Тимошенко виділяв менше 1% ВВП, а нині його частка, яка призначається на оборону і безпеку перевищує 5%.
Це серйозний матеріал для роздумів. Враховуючи високий суспільний рівень довіри до армії Ю. Тимошенко, незважаючи, що й у час її «кількаразового працевлаштування» в уряді відбулося руйнування збройних сил України, намагається показати армію як глибоко занедбану владою структуру. І відразу запропонувати себе на роль спасительки збройних сил. Військові кажуть, що це дикий популізм. Однак не на військових розрахована ця технологія, а на тих, хто на вічах скандує: «Юля наше щастя», «Буде Юля — буде все»…
На жаль не кожний, кого почуття конституційного обов’язку 31 березня 2019 року приведе на виборчі дільниці може побачити підшкірні течії українського політичного процесу. Не кожний має поважного знайомого підприємця, який дохідливо може пояснити тенденції в українській економіці. І на це як раз розрахована технологія дублювання вже реалізованих чужих ідей, подаючи їх за власні, або подавання за нові власних, від яких уже добряче пахне нафталіном.
Звичайно, що «Новий курс України» активно обговорюється й поза Україною. Зокрема, він отримав тверду «прописку» телевізійних та інтернетних ресурсах кремлівських пропагандистів. На одному з телезомбувань у виконанні Попова і Скабеєвої один з їхніх «експертів» — скандально відомий колишній член українського парламенту Василь Волга, який свого часу розкидався заявами: «ненавиджу Україну», вирішив для глядачів каналу «Россія1» прорекламувати «Новий курс України».
За його словами «суть цієї програми — від першої до останньої сторінки — відбудова широкомасштабних взаємин України з Росією в економічній галузі». А хто цього не бачить у тій програмі, той, на переконання Волги, просто ідіот! Очевидно, сидячи вже кілька років у «паралельній» — російській реальності, він і гадки не має, що нині переважна більшість мешканців України (а не лише етнічних українців) вважає Росію ворогом. Але вони для Волги, що второваними дорогами російськими агентури (разом з такими одіозними постатями, як руйнівники української армії з російськими паспортами, міністри оборони України Дмитро Саламатін і його наступник Павло Лєбєдєв, що його до української політики привела БЮТ Юлії Тимошенко) з Північного флоту Російської Федерації прикотився до столиці України, є «хворими» і «ненормальними». А усі ті хто не хворий і нормальний — виступає за нормальні стосунки між Україною та Росією, які задекларовані у програмі Юлії Тимошенко, твердив Волга, підкреслюючи, що кожен може у тому переконатися, оскільки ця програма вільно доступна в інтернеті.
Мирослав Левицький, член НСЖУ і НСПУ
Нинішній політичний рік закінчується тим, що почали окреслюватися партійні проєкти: оновлюватимуться, переформатовуватимуться чинні та створюватимуться нові. >>
У неділю, 1 грудня, Президент США Джо Байден оголосив, що помилував свого сина Гантера Байдена, якому цього місяця винесли вирок за злочини, пов'язані з незаконним обігом зброї та податковими правопорушеннями. >>
«Уявіть собі: Бельгія — країна, менша за Молдову. >>
Першою реакцією багатьох (і в Україні, й у країнах ЄС, і в самих Сполучених Штатах) на звістку про переконливу перемогу Трампа і трампістів був розпач. >>
Як саме завершити війну росії проти України майбутній президент США, республіканець Дональд Трамп наразі ще остаточно не вирішив. >>
Дональд Трамп, кандидат у президенти США від Республіканської партії заявив, що він став 47-м президентом США за результатами виборів. >>