Узбекистан без Іслама Карімова: чи стане Каракалпакія другим Кримом?

Про смерть – будь-чию – прийнято говорити без кпинів. Однак російські медіа, які висвітлювали 2 вересня новини з Узбекистану, просто таки змушують процитувати одного з трьох своїх Толстих – того, що вигадав Буратіно і консиліум біля його ліжка. «Пацієнт скоріше мертвий, аніж живий», - дійшли врешті-решт росЗМІ висновку щодо долі Іслама Карімова.

Цікаво, що при цьому московські акули пера не без сарказму пройшлися по трудах своїх узбецьких колег – видання polit.ru відгукнулося на сум’яття в новостійному середовищі статтею під заголовком «Незавидная судьба официальных СМИ Узбекистана». Однак якщо в когось і сумна доля, так в самих росіян, бо з їхнім президентом голова йде обертом.

Хоча перші відомості про смерть Іслама Карімова надійшли ще 29 серпня, 31 серпня президент Путін «нічтоже сумняшеся» привітав узбецького керманича з річницею незалежності і побажав всіх прогнозованих в таких випадках банальностей – здоров’я, благополуччя та успіхів. Картина вийшла настільки гротескною, що для повноти її бракувало тільки Діми Медвєдєва над домовиною Карімова з його безсмертним «Ви там тримайтеся!». 

Отож, нема чого нарікати на дзеркало – росмедіа внесли свою лепту у чутки про те, що Карімов живий. Повідомляючи, зокрема, про те, що російські лікарі вилетіли консультувати небіжчика. Чесність проявив, здається, лише rosbalt.ru, констатувавши в блогах, що Карімов таки помер. 

«У мене - громадянина Росії - питання до російської влади і ЗМІ. Чому брешуть узбеки, я зрозумів, а навіщо їм підігравати-то? Навіщо активно брати участь в брехні? Адже це саме «російські лікарі» нібито полетіли в Ташкент; це ж саме «Інтерфакс» і ТАСС передавали спростування «чуток» про смерть узбецького президента. Брешуть, бо розучилися не брехати, тому що не можуть не будувати паралельні світи?», – запитує на «Росбалті» журналіст Леонід Волков.

Тим часом голос прорізався і в узбецьких ЗМІ. Російськомовна gazeta.uz надрукувала таке: «З великим болем в серце повідомляємо вам, що за минулу добу в стані нашого президента відбулося різке погіршення і, на думку лікарів, він оцінюється як критичний». Таким чином, станом на ранок 2 вересня Іслам Карімов ще не зовсім помер. Принаймні, за версією gazeta.uz. 

А от інформаційне агентство «Фергана» у той же самий час опублікувало кілька фотознімків, на яких видно, як батьківщину Карімова Самарканд готують до його поховання. Спектр приготувань доволі широкий – від вилизування вулиць до побудови розкішної усипальниці для покійного – в дусі арабських казок.

Те, що Іслам Карімов помер, є фактом. А от те, що його смерть намагалися відтермінувати, є базою для побудови різного роду припущень щодо того, з якою мотивацією це було зроблено. Згадуваний вище Леонід Волков вважає, що пауза знадобилася задля вирішення проблеми наступника. «Карімову ще пощастило: пишуть, що Сапармурат Ніязов пролежав у холодильнику аж чотири місяці з дня своєї смерті в серпні до дня своєї «смерті» в грудні, поки вирішувалося питання престолонаслідування», – пише Волков.

Така версія має право на існування. Тим паче, що особа наступника – дійсно є питанням номер один. Російська газета «Ведомости» вже четвертий день підряд мусолить шанси претендентів на узбецький трон. В одній зі статей видання говорить про те, що «реальних претендентів всього два. Це прем'єр-міністр Шавкат Мірзіяєв і віце-прем'єр Рустам Азімов. Кандидатура Мірзіяєва відповідає інтересам сім'ї Карімова – його дружини Тетяни Акбаровни і дочки Лоли, цей кандидат також вважається найбільш прийнятним і для Москви. Азімов ж вважається прозахідним політиком».

Між тим такий собі Семен Уралов у статті видання «Взгляд» під доволі хамським (тобто промовисто-російським) заголовком «Драка алабаев под бухарским ковром» доводить, що Росії байдуже до того, хто очолить Узбекистан. «Жодним чином в транзиті влади в Ташкенті Москва участі не братиме. І дарма. Тому що можливість посилити лояльних баїв і грати на протиріччях з нелояльними беками - це правильна політика Росії в Середній Азії», - пише Уралов. 

Все це, звичайно, брехня. Москва буде дуже уважно слідкувати за новинами з Ташкенту. «Україна молода» хоче нагадати своїм читачам, що буцімто зручний для Кремля Карімов не був ані зручним, ані прирученим. У 2012-му Узбекистан вийшов з Організації договору про колективну безпеку. Тиск зі сторони Росії був настільки сильний, що президент Карімов був змушений піти на це. І це при тому, що Узбекистан разом з азійськими республіками, Вірменією та Росією був одним з засновником ОДКБ.

Тому питання щодо того, чи стане на чолі країни прозахідний політик, чи візьметься за кермо його прокремлівський антипод, Москві зараз дуже й дуже болить. Тим паче, що є ще один аспект, про який чомусь говорять замало або не говорять зовсім. Мова про Каракалпакію – автономну республіку у складі Узбекистану.

За часи існування СРСР Каракалпакія встигла побувати у складі РСФСР, Киргизії та Казахстану. А у підсумку «дісталася» Ташкенту. В 1993 році Каракалпакія і Узбекистан підписали договір, згідно із яким республіка мала перебувати у складі Узбекистану протягом 20 років, а відтак – за наявності у неї бажання – залишити країну, здобувши незалежність.

Ясна річ, що в 2013-му каракалпакцям не надали можливості навіть згадати про народне волевиявлення з приводу їхньої подальшої долі. Рука Карімова придушила незалежні настрої, але не вбила їх зовсім. І тепер існує велика вірогідність того, що Каракалпакія вимагатиме дотримання угод-1993. Це, безумовно, дестабілізує ситуацію і в самому Узбекистані, і в середній Азії.  Росії як класичній «тюрмі народів» таке геть не до вподоби. В недавньому інтерв’ю агентству Bloomberg Владімір Путін заявив, що вважає небезпечним переділ територій у світі.

Зрозуміло, що радянська модель побудови міждержавних взаємин, за якою території колись вільних держав тасували й передавали з рук в руки без найменшого зважання на думку мешканців, Путіна влаштовує більше. Але, в принципі, це його проблеми. Узбекистану ж, як сказав би поет Тичина, «своє робить».