Міністр культури Олександр Ткаченко має своє бачення трагедії Голодомору. (facebook.com/oleksandr.tkachenko.ua)
Наприкінці 1980-х студент факультету журналістики Київського держуніверситету Сашко Ткаченко гримів з екранів телевізорів своїми сміливими репортажами про революційні перетворення в українському суспільстві. Він постійно добивався від наляканого ефірного начальства й цензорів від компартії, аби допускали правду для широкого загалу. Справді, тоді це був образ нового українського журналіста
Тож коли відомий політв’язень Семен Глузман запропонував мені зустрітися з нині вже міністром культури й інформаційної політики України Олександром Ткаченком, аби роз’яснити йому, чому необхідно, за прикладом євреїв і вірмен, продовжувати пошуки щодо встановлення всіх жертв Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років, то я погодився, оскільки вважав, що мої аргументи будуть вислухані, відтак можна буде прискорити розв’язання цієї важливої наукової проблеми.
Ці сподівання, здавалося, почали справджуватися з першої хвилини нашої зустрічі: Олександр Ткаченко згадав, як він боровся з компартійними чиновниками, аби не вирізали з ефіру якісь важливі слова в інтерв’ю, яке він брав саме в мене. Тобто, він був тоді справжнім борцем з цензурою.
Але як тільки я поклав перед паном міністром досить об’ємний стос книг і документів, які підтверджують правоту неакадемічних дослідників щодо кількості втрат українців у 1932 – 1933 роках у 10,5 мільйона осіб, то одразу почув (як і присутні на розмові працівники міністерства) від Олександра Ткаченка: його це не цікавить.
Я був шокований: ще кілька місяців тому на Міжнародному форумі з Голодомору-геноциду міністр Ткаченко цитував Президента України Володимира Зеленського про те, що втрати України в 1932 – 1933 роках співмірні з її втратами під час Другої світової війни, а це щонайменше 10 мільйонів, а тепер він не хоче чути про ці підрахунки…
На жаль, тепер я не побачив того молодечого запалу, який запам’ятався з його студентських часів, у міністра Ткаченка щодо такої важливої проблеми українського державотворення в духовній сфері, як встановлення історичної правди про втрати під час Голодомору-геноциду.
Не той тепер Сашко Ткаченко…
Володимир СЕРГІЙЧУК, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські та міжнародні громадські організації, вчені, дослідники, дисиденти, політв’язні, правозахисники, українська діаспора звернулися до Президента Зеленського, українського суспільства та світового товариства у зв’язку з антиукраїнською діяльністю Міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
Чим українців нині, під час війни, вабить театр? >>
До переліку "Найкращі туристичні села" Всесвітньої туристичної організації ООН (The Best Tourism Villages) – потрапили селища Урич і Ворохта, що розташовані у Львівській та Івано-Франківській областях. >>
Український художник та педагог доби Розстріляного відродження, учень Опанаса Сластіона та Михайла Бойчука, професор живопису Київського художнього інституту Іван Падалка народився 15 листопада далекого 1894 року. >>